Філософія: Курс лекцій

ТЕМА 4. Філософія Нового часу (XVII – XVIII ст.)

1.     Емпіризм (поняття).

2.     Емпіризм Френсіса Бекона.

3.     Раціоналізм Рене Декарта.

4.     Сенсуалізм Джона Локка.

         1.

 Емпіризм – напрям у теорії пізнання, який на противагу раціоналізмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід, а у формах мислення вбачає лише суто суб’єктивний засіб систематизації уявлень.

2.

Першим філософом Нового часу був англійський дипломат і політичний діяч Ф.Бекон (1561 – 1626). У своїх творах („Новий Органон” та „Нова Атлантида”) він проникливо передбачав надзвичайно важливу роль науки в подальшому розвитку суспільства. У зв’язку з цим основним завданням філософії Ф.Бекон вважав розроблення такого методу пізнання, який підніс би ефективність науки на новий рівень. Ф.Бекон розрізняв „плодоносне” та „світоносне” знання. Плодоносне – це таке знання, яке приносить користь, а світлоносне – це те, що збільшує можливості пізнання; знання повинні не лише просвітлювати людину, але й працювати на неї. Пізнавальна програма Ф.Бекона включає в себе критичну й позитивну частини.

Аналізуючи і критикуючи стан речей у пізнанні, Ф.Бекон пропонує свій новий метод продукування знань. Використовуючи алегорію, він стверджує, що методом досягнення істини є спосіб дії бджоли, яка на відміну від мурашки, що тільки збирає (а в науці це збирання фактів), та павука, який тягне із себе павутину (в науці це виведення однієї теорії з іншої), сідає лише на певні квіти і бере з них найцінніше. Ф.Бекон обстоював дослідний шлях пізнання у науці , закликав спиратися на факти, на експеримент. Він був одним із засновників індуктивного методу пізнання, коли від спостереження одиничних явищ відбувається перехід до формулювання загальних ідей і законів, від суджень про окремі факти – до загальних суджень про них.

Виступаючи прибічником емпіричного шляху пізнання, який передбачає живе споглядання, аналіз результатів експерименту, Ф.Бекон підкреслював, що „розум людини повинен органічно поєднувати емпіричні та раціональні підходи в пояснення світу. Вони повинні бути з’єднані і пов’язані один з одним” і спрямовані на відкриття внутрішніх причин, сутності, законів світу.

3.

                         РЕНЕ ДЕКАРТ (Франція)

Р.Декарт (1596 – 1650) належав до раціоналістів. Раціоналісти вважали, що емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер. За допомогою відчуттів людина сприймає світ залежно від обставин, і тому надії слід покладати на розум. Р.Декарт стверджував, що „пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки”. Звідси чотири правила методу, що сприяють правильній роботі інтелекту:

1.     за істину можна приймати тільки те, що ясне, виразне, самоочевидне для розуму.

2.     Треба ділити складне питання на складові елементи, доходити до найпростіших положень, що їх можна вже сприймати ясно й незаперечно.

3.     Правило третє скеровує на осмислення складного через просте.

4.     Повний перелік усіх можливих варіантів, фактів для аналізу й отримання повних знань про предмет, тобто до предметів пізнання треба підходити всебічно.

Оскільки, за Р.Декартом, пізнання залежить виключно від діяльності розуму, то ми повинні від самого початку припустити наявність в розумі певних ідей. Р.Декарт наполягав на наявності трьох видів ідей:

§        Вроджених;

§        Тих, що виникають з чуттєвого досвіду;

§        Тих, що їх формулює сама людина.

Наукові знання повинні бути надійними, а тому вони не можуть виникати стихійно. Отже, за Р.Декартом, необхідно перейти від стихійного здобування знань до їх свідомого продукування.

Декарту належить вислів „Cogito ergo sum” – „Мислю, отже існую”.

4.

Джон Локк (1632 – 1704) – англійський філософ, який постав засновником розвиненої теорії пізнання у філософії Нового часу. Значну увагу він приділив запереченню існування „вроджених ідей”, посилаючись при цьому на наукові дані, так і на спостереження над примітивними народами, здобуті в епоху географічних відкриттів. Від народження мозок людини являє собою за Д.Локком „Tabula rasa” – чисту дошку, тобто в ньому немає нічого, окрім простої здатності бути органом пізнання і мислення.

Д.Локк вважав, що існує два джерела знань:

§        Відчуття, які дають нам прості ідеї (біле, овальне, солодке тощо);

§        Рефлексія – діяльність розуму, спрямована на зіставлення й узагальнення простих ідей та утворення на їх основі „складних ідей”.

Найпершою, елементарною операцією рефлексії (мислення) він вважав розрізнення та ототожнення. Як і Т.Гоббс, Д.Локк вважає, що загальне знання фіксується у мові, а не існує у вигляді поза чуттєвої мислячої субстанції. В цілому філософію Д.Локка відносять до емпіризму, проте є підстави вважати, що це емпіризм сенсуалістського плану, який отримав подальший розвиток в англійській філософії.