План
1. Методологічні засади обліку господарських процесів.
2. Облік процесу постачання.
3. Облік процесу виробництва.
4. Облік процесу реалізації.
1. Господарська діяльність підприємства пов’язана з використанням коштів матеріальних і нематеріальних засобів які постійно перебувають в безперервному русі, кругообороті. Кругооборот засобів здійснюється через господарські процеси. Вони є найважливішим об’єктом бухгалтерського обліку і відображають господарську діяльність кожного підприємства.
Під господарським процесом розуміють сукупність однорідних операцій спрямованих на виконання певного господарського завдання. Господарські процеси або процеси операційного циклу – постачання, виробництво, реалізація відображають процес кругообороту капіталу спричинений функціонуванням товарно-грошових відносин.
[Г Т] […В…] [Т' Г']
Економічний зміст кожної стадії кругообороту капіталу відображається в системному бухгалтерському обліку за допомогою рахунків. Господарські процеси органічно взаємопов’язані і взаємно обумовленні, оскільки відображають в цілому рух капіталу в процесі його відтворення, кожна стадія кругообороту є певним модулем з певною системою інформаційного відображення, яка забезпечує наступну стадію. Так придбанні за грошові кошти матеріальні та трудові ресурси необхідні для наступного процесу як фактори виробництва , а вироблена і відвантажена замовнику продукція є основою для здійснення розрахунків доходу від реалізації продукції. Взаємодія всіх господарських процесів як єдиного цілого приводить до кінцевого підсумку, а саме до отримання фінансового результату.
2. Процес постачання є невід’ємною складовою кругообороту капіталу підприємства і полягає в забезпеченні підприємства необхідними для його діяльності засобами: сировиною, матеріалами, паливом, запасними частинами та іншими матеріальними цінностями відповідно до укладених угод щодо матеріального-технічного забезпечення підприємства. Підприємство купує матеріальні цінності і сплачує їхню вартість крім того воно сплачує вартість витрат за доставку матеріальних цінностей на підприємство, витрати зі страхуванням, транспортування, розвантаження, тощо. Таким чином фактична вартість придбаних матеріальних цінностей складається з купівельної вартості та транспортно-заготівельних витрат.
Основними завданнями бухгалтерського обліку придбання матеріальних цінностей є:
- правильне і своєчасне встановлення обсягів закупівлі;
- облік надходження матеріальних цінностей на підприємство;
- облік розрахунків з постачальниками за придбанні засоби та підрядниками за транспортно-заготівельні витрати;
- визначення фактичної собівартості закуплених матеріальних ресурсів.
Для обліку процесу постачання використовують систему синтетичних та аналітичних рахунків. Операції з придбання матеріальних цінностей обліковують безпосередньо на рахунках обліку запасів:
20 – виробничі запаси;
21 – тварини на вирощування та відгодівлі;
22 – малоцінні та швидко зношувальні предмети;
28 – товари.
Облік розрахунків з постачальниками за отриманні від них матеріальні цінності та іншими організаціями за надані послуги здійснюють на рахунках:
63 – розрахунки з постачальниками та підрядниками (активно-пасивний);
62 – короткострокові векселі видані (пасивний).
Одночасно з придбанням матеріальних цінностей відображають суму сплачених податків (ПДВ та акцизним збіг) на рахунку:
64 – розрахунки за податками й платежами.
Оплату розрахункового платіжних документів постачальників відображають на рахунках:
30 – каса;
31 – рахунки в банках;
33 – інші кошти;
60 – короткострокові позики.
Інформацію про кількість і вартість окремих видів придбаних матеріальних цінностей, а також розрахунки за них отримують за даними аналітичних рахунків які відкривають до відповідних винтетичних рахунків. Основними документами які оформлюють процес придбання матеріальних засобів є:
· договір купівлі - продажу,
· рахунок,
· накладна,
· товарно – транспортна накладна,
· довіреність,
· платіжне доручення та виписка банку.
На складі підприємства здійснюється сортовий, кількісний, оперативно – технічний облік, який ведуть на картках або в книгах складського обліку завідуючі складу (комірники).
Визнання та первинну оцінку запасів та інші питання обліку запасів в бухгалтерському обліку регулюються: положенням (стандарту) бухгалтерського обліку №9 (запаси), затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999. №246. Облік придбаних виробничих запасів у бухгалтерського обліку на підприємстві можна ввести за фактичною собівартістю, за купівельними цінами з виділенням транспортно-заготівельних витрат, за обліковими цінами з виділенням відхилень.
Оцінка придбаних виробничих запасів у бухгалтерському обліку здійснюється за первинною (фактичною) собівартістю, яка складається з таких фактичних витрат:
1. сум, що сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахування непрямих податків;
2. сум ввізного мита;
3. сум непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємством;
4. транспортно заготівельних витрат (транспортування, страхування, вантажно – розвантажувальні роботи, тощо);
5. інших витрат які безпосередню пов’язані з придбанням запасів і їх доведенням до стану в якому вони придатні для використання.
3. Важливим в процесі кругообігу капіталу є процес виробництва який являє собою сукупність операцій з використанням продукції, виконання робіт та надання послуг це зумовлює відповідні витрати підприємства на виробництво продукції:
· витрати сировини і матеріалів;
· амортизації запасів праці зайнятих у виробництві;
· заробітної плати нарахованої працівникам та інші витрати пов’язанні з організацією та управлінням процесу виробництва.
Бухгалтерський облік має на меті: здійснення обліку витрат матеріальних, трудових та фінансових ресурсів на виробництво продукції, визначення обсяг отриманої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), розрахунок витрат на виробництво продукції робота над якою незавершена (незавершене виробництво), розрахунок вартості готової продукції та калькулювання собівартості одиниці продукції.
Відповідно П(с)БО №16 (витрати) витратами визнаються або зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати виробництва – це вираженні в грошовій формі поточні витрати матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів на виробництво продукції. Розрізняють:
1. поточні витрати – здійснюються безпосередньо в процесі виробництва;
2. одноразові витрати – у формі вкладення коштів у виробничі фонди до початку виробництва.
Витрати виробництва є основним складником ціни на продукцію, вони визначають її собівартість.
Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг).
Види собівартості:
1. виробнича собівартість – відображає витрати на виробництво продукції;
2. повна собівартість – крім витрат на виробництво включає витрати на збут.
Для правильного визначення собівартості продукції в обліку витрати на виробництво можна згрупувати за певними ознаками.
Основні витрати – це витрати які пов’язані з виробництвом продукції та складають її матеріальну основу.
Накладні витрати – це витрати пов’язані з обслуговуванням виробництва і управління ним.
Прямі витрати – безпосередньо пов’язані з виробництвом певного виду продукції.
Непрямі витрати – пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, тому у собівартість продукції прямо не можуть бути віднесенні. Непрямі витрати включаються у собівартість окремих видів продукції за повною ознакою за допомогою спеціальних методів.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають такі витрати:
Виробнича собівартість | ||
| | |
Прямі матеріальні витрати | ||
| | |
Прямі витрати на оплату праці | ||
| | |
Інші прямі витрати | ||
| | |
Загально виробничі витрати | ||
| | |
Постійні | | Змішанні |
Прямі матеріальні витрати – вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу виробленої продукцію, куплених напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат.
Інші матеріальні витрати – усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт, зокрема плата за оренду земельних ділянок і паїв, витрати від браку, відрахування на соціальні заходи.
Загальновиробничі витрати: витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів і нематеріальних активів загально виробничого призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, операційну оренду основ засобів та інших необоротних активів загально виробничого призначення; витрати на вдосконалення технології та організації виробництва; витрати на обслуговування виробничого процесу; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону довкілля.
Загальновиробничі витрати поділяються на: постійні і змінні.
Постійні загальновиробничі витрати – витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності.
Змінні загальновиробничі витрати – це витрати на обслуговування виробництвом і управління ним що змінюються прямо пропорційно до зміну обсягу діяльності.
Основним рахунком для обліку витрат на виробництво є рахунок 23 (виробництво) на якому відображають прямі витрати пов’язані з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг і визначається фактична собівартість виготовленої продукції. аналітичний облік на рахунку 23 – виробництво ведеться у розрізі видів основного та допоміжного виробництв, за видами продукції.
|
Синтетичний рахунок
Субрахунки
|
Аналітичні рахунки
Залишок на рахунку 23 «Виробництво» на кінець місяця показує вартість незавершеного виробництва, залишок відображають у другому розділі активу балансу.
Прямі витрати пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг) списуються на дебет рахунка 23 «Виробництво» з кредиту рахунків 20 –виробничі запаси, і 66 – розрахунки з оплати праці тощо.
Для обліку витрат на обслуговування та управління виробництвом призначений рахунок 91 – «загальновиробничі витрати» такі витрати відображаються:
дебет рахунку 91 «загальновиробничі витрати»
кредит рахунку 13 «знос (амортизація) необоротних активів» (на суму зносу)
кредит рахунку 20 «виробничі запаси» (на суму витрачених на обслуговування і управління матеріальних ресурсів).
кредит рахунку 23 «виробництво» (на суму послуг наданих допоміжними виробництвами)
кредит рахунку 37 «розрахунки з різними дебіторами» (витрати на оплату відряджень)
кредит рахунку 66 «рахунки з оплати праці» (на суму заробітної плати управлінського й обслуговуючого персоналу)
кредит рахунку 68 «розрахунок за іншими операціями» .(на суму робіт і послуг сторонніх організації).
Витрати зібрані на рахунку 91 «загальновиробничі витрати» наприкінці місяця списуються на дебет рахунку 23 « Виробництво» після списання і розподілу непрямих витрат на рахунку 91 «загальновиробничі витрати» сальдо відсутнє, рахунок закривається і в балансі не відображається, зібрані на Дб рахунку 23 «виробництво» прямі та непрямі витрати складають фактичну собівартість виготовленої продукції, на фактичну собівартість випускної з виробництва готової продукції складають запис:
Дб рахунку 26 «готова продукція»,
Кт. рахунку 23 «виробництво».
Фактична собівартість продукції визначають тільки наприкінці місяця тому протягом місяця одержану з виробництва готову продукцію оприбутковують за плановою собівартістю тому це дає можливість простежити рух готової продукції під час здійснення господарських операцій, наприкінці місяця планову собівартість коригують до фактичної.
4. Заключною стадією кругообороту господарських засобів є процес реалізації.
Реалізація – це процес вироблених чи перепроданих товарів і послуг з одержанням грошового доходу. У процесі реалізації виникають розрахункові взаємовідносини підприємства з покупцями продукції. Процес продажу завершує кругообіг засобів і створює передумови для нового кругообігу.
Основними завданнями обліку процесу реалізації є:
1. забезпечення інформації про обсяг реалізованої продукції за її видами;
2. виявлення фінансових результатів щодо підприємства в цілому та окремих видів продукції;
3. забезпечення контролю за формуванням повної собівартості продукції;
4. забезпечення контролю за рівнем реалізаційних цін.
Реалізованою вважається та продукція за яку надійшли кошти від покупця на рахунок підприємця виробника, фактичний відпуск готової продукції покупцям зі складу або цеху оформляють на підставі доручення на право одержання цінностей, накладної, а іногороднім покупцям – товарно транспортної накладної. Розрахунковими документами є: договір-угода, рахунки фактури, платіжні вимоги.
Процес реалізації починається з моменту оприбуткування готової продукції а завершується отриманням коштів від покупців, якщо передача готової продукції і її оплата не збігається у часі то необхідні контроль і фіксація даних про відвантаження та реалізацію відвантаженої продукції. Відвантажена продукція оплачується покупцем за договірними цінами але для визначення ефективності процесу реалізації необхідно знати її фактичну собівартість протягом місяця продукція відвантажується за плановими цінами, що відображається записом Дт. 901 рах «Собівартість реалізованої продукції». Кт рах 26 «Готова продукція» на кінець місяця планову ціну собівартості раніше списаної реалізованої продукції, слід збільшити на суму перевитрат і зменшити на суму економії. На синтетичних рах. відображають суму відхилень фактичної собівартості від планової, як різницю між сумою економії та перевитрат на цю суму, роблять запис Дт рах. 90 «Собівартість реалізації» Кт рах 26 «Готова продукція». Крім того під час реалізації підприємства несуть певні витрати: на зберігання продукції, її відвантаження, рекламу тощо. Облік таких витрат здійснюють на рахунок 93 «Витрати на збут на Дт даного рахунка відображають витрати на Кт – їх списання на фінансові результати.
Отримана продавцем від покупця вартість продукції за її реалізаційними цінами, називають виручкою. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) відображається на рахунок 70 «Доходи від реалізації продукції» за відпускною вартістю відвантаженої продукцією, виконаних робіт, наданих послуг:
Дт рах 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»,
Кт рахунок 70 «Доходи від реалізації продукції».
5. Економічно позитивним підсумком виробничою-фінансової діяльності підприємств є прибуток, він характеризує частину отриманою на вкладений капітал чистого доходу підприємства, який є винагородою за ризик підприємницької діяльності.
Прибуток – це сума на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Його одчислюють як різницю між валовим виторгом (без ПДВ і акцизного збору) та витратами на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг). При продажу готової продукції, підприємство отримує доходи та несе витрати. Дохід – це надходження економічних вигод які виникають у результаті діяльності підприємства у вигляді виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, девідентів, відсотків тощо. В бухгалтерському обліку дохід відображається в момент надходження активу або погашення зобов’язання, які призводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників), за умови, що його оцінка може бути достовірно визначена. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15 «дохід». Норми стандарту узгодженні за принципом нарахування та відповідності доходів; витрат за якими для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами які були здійснені для отримання цих доходів.
Доходи в бухгалтерському обліку класифікуються за такими групами:
¾ дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
¾ інші операційні доходи;
¾ фінансові доходи;
¾ інші доходи;
¾ надзвичайні доходи.
Для узагальнення інформації про доходи (виручку) призначені рахунки класу 7 (доходи і результати діяльності). Понесені витрати на реалізовану продукцію, товари чи виконані роботи, послуги відображаються на рахунках класу 9 «Витрати діяльності». На рахунках класу 7 і 9 доходи і витрати накопичуються наростаючим підсумком у кінці звітного періоду рахунки доходів і витрат, закриваються списанням їх на фінансові результати. Для обліку та узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій, призначено рахунок 79 «Фінансові результати», при цьому на суму доходів роблять запис: Дт рах 70 «Доходи від реалізації продукції». Кт. 79 «Фінансові результати» на суму описуваних витрат роблять запис: Дт. 79 рахунок «Фінансові результати». Кт 90 «Собівартість реалізації» після цього порівнюють одержані доходи та понесені витрати і визначають фінансовий результат, різниця між сумою одержаних доходів та сумою витрат показує прибуток а перевищення витрат над доходами – збиток, сальдо рахунок 79 при його закритті списується на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».
За наявності прибутку: Дт. 79 рахунок «Фінансові результати». Кт. 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»; за збитковості: Кт. 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» Кт. 79 «Фінансові результати», рахунок 44 в обліку не закривається і його результат фіксується в балансі. Прибуток може бути використаний на: збільшення статутного капіталу; створення резервного капіталу та оплату девідендів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий