Реферат «Фінанси підприємства»

1.Суть і форми здійснення грошових розрахунків

2.   Економічна суть податку на прибуток підприємства та його роль у формуванні доходної частини бюджету.

3.Фінансова стійкість підприємства

4.Условия и формы кредитования

 1.Суть і форми здійснення грошових розрахунків

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі здійснюються за розподілу й перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот. Грошовий оборот — це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання.

Грошові розрахунки можуть набирати як в готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення [12, с. 85]. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава — не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.

Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення — виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів. Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає класифікацію розрахунків, організацію розрахунків, форми відповідних документів, взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

·        розрахунки за товарними операціями;

·        розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями. Розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів. Розрахунковий документ — це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитиви, векселі, інкасові доручення.

1.   Економічна суть податку на прибуток підприємства та його роль у формуванні доходної частини бюджету.

Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в державному бюджеті та інших централізованих фондах. Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні доході держави, які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим законодавством належать державі; по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів.

Співвідношення між цими джерелами визначається рівнем розвитку державної та приватної власності. За умов, коли домінуюче становище у суспільстві займала державна власність, основу формування доходів бюджету становили доходи державного сектора.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм і відносин власності в напрямі розвитку її приватної та колективної форм. Це означає і втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки безпосередньо вилучити доходи у власника, держава вже не може, вона повинна законодавче регламентувати процес формування доходів держави. Основним методом формування доходів держави за провідної ролі приватної та колективної форм власності є податок, що й визначає її місце у ринковій економіці. Встановлення державою податків – це форма прояву її державного суверенітету і здійснення належних їй функцій владності. Адже податки – це не тільки метод формування бюджету, а і інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників. Основними передумовами виникнення податків були:

·        перехід від натурального господарства до грошового;

·        зародження та формування держави.

Е. Селігман періодизував історичний процес розвитку податкових платежів, ілюструючи його етимологічним значенням змісту податків. Тому в терміні, який означає податок, він  нараховує сім стадій:

1.     На цій стадії панує ідея дару. Індивідуум робить подарунок державі, що відображається в середньовіковому латинському терміні donum і в англійському benevolence.

2.     Друга стадія пов’язує податок з прохання державою народу про підтримку, що відображається в латинському германському терміні bede.

3.     В третій стадії закріплюється ідея допомоги, яку народ надає державі, англійське aid.

4.     На четвертій стадії розвитку з’являється ідея про жертву, яку приносить громадянин в інтересах держави. Це видно з старофранцузького gabelle, німецького abgabe.

5.     На п’ятій стадії у платника починає розвиватися почуття обов’язку, зобов’язання. Англійське duty спочатку вживалось для позначення податків на ввіз і іноді на дохід.

6.     Тільки на шостій стадії зустрічається ідея примусу з боку держави. Це видно в англійському inposition.

7.     На останній стадії виникає ідея певної частки чи окладу, які встановленні урядом та не залежать від волі платника. Це англійською термін tax (taxare – визначати, оцінювати).

Щоб все-таки з’ясувати, що являє собою податок потрібно визначити його принципові ознаки:

·        Це вид платежу, який вноситься юридичними та фізичними особами.

·        Платіж, який регулюється актом компетентного органу державної влади.

·        Сума, яка стягується за  допомогою податкового механізму, вноситься до бюджету (державного або місцевого), або до державного цільового фонду.

·        Перераховані в бюджет суми не мають цільового призначення. Надходячи до бюджету, фактично втрачається важливість від якого суб’єкта вони надійшли і на які цілі вони будуть використані.

·        Податкові платежі перераховуються в бюджет безвідплатно і безумовно, незалежно від отримання будь-яких послуг чи благ зі сторони держави.

·        Податок вноситься періодично, в чітко встановлені законом строки.

·        Має обов’язковий характер. За ухилення від сплати передбачається відповідальність, можливість примусового виконання платежу.

Отже, податок – це встановлений вищим органом державної законодавчої влади обов’язковий платіж, що сплачується юридичними та фізичними особами до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду в розмірах і строках, що визначаються законами про оподаткування.

Виділяють різні класифікації податків в залежності від їх характерних ознак: 

1.     В залежності від об’єкта оподаткування податки поділяються на:

 - податки на майно (податок з власників транспортних засобів);

 - податки на доходи (прибутковий податок з громадян).

2.     За методом стягнення є такі податки:

 - прямі це платежі, які встановлюються на доходи і майно фізичних та юридичних осіб, котрі безпосередньо здійснюють їх сплату.       

     - непрямі це податки, закладені в ціні реалізованого товару чи                    наданої послуги. Ці податки сплачуються споживачем.

3.     В залежності від органу, який стягує податок і розпоряджається цими коштами податки поділяються на:

-         загальнодержавні – ті, які встановлюються і стягуються центральними органами державної влади і управління, і які надходять, в основному до державного бюджету.

-         місцеві це платежі, які встановлюються органами місцевого самоуправління та надходять до місцевих бюджетів.

4.     В залежності від порядку використання поділяються  на:

-         загальні податки – позбавлені індивідуальності платежу, які надходять в державний бюджет і використовуються на загальнодержавні цілі.

-         спеціальні (цільові) податки – надходять до бюджетів різних рівнів і використовуються для певних цілей.

5.  В залежності від платника існують:

-         податки, які сплачуються фізичними особами,

-         податки, які сплачуються юридичними особами,

-         податки, які сплачуються і фізичними і юридичними особами.

6.  За формою стягнення є такі види податків:

-         грошові податки,

-         натуральні податки (на даний момент в Україні не існує).

Розрізняють дві основні функції податків: фіскальну і регулюючу. Фіскальна функція полягає в тому, що податки мають забезпечити гарантоване й стабільне надходження доходів у бюджет. Суть регулюючої становить використання податків з метою впливу на різні сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Фіскальна і регулююча функції податків діють взаємопов’язано, їх не можна протиставити одна одній. Не можна також поділяти податки на чисто фіскальні чи регулюючі, бо без фіскальної дії не може бути й регулюючої.

Оскільки навряд чи можливо, щоб в одному податку повністю реалізовувались обидві функції, система доходів бюджету насамперед повинна включати такі, які забезпечували б сталу фінансову базу держави. Без таких податків держава не може гарантувати безперебійне фінансування своїх видатків.

Кількість податків, на які покладаються насамперед регулюючі функції, повинна бути досить значною. Це пояснюється дуже просто: неможливо за допомогою одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя. Наскільки різноманітне наше життя, настільки ж різноманітною повинна бути система фінансових інструментів

Условия и формы кредитования

Кредит, по определению, это денежные средства или иные вещи, объединенные ро­довыми признаками, переданные в долг одной стороной другой стороне. Следовательно, под кредитными правоотношениями понимаются все правоотношения, возникающие вследствие предоставления (передачи), использования и при условии возврата денежных средств или иных вещей. На практике кредит может существовать как в чистом виде (займы, банковские ссуды), так и служить составной частью самых различных гражданско-правовых обязательств.

Классификацию кредита традиционно принято осуществ­лять по нескольким базовым признакам, к важнейшим из кото­рых следует отнести категории кредитора и заемщика, а также форму, в которой предоставляется конкретная ссуда. Исходя из этого можно выделить следующие шесть достаточно самостоя­тельных форм кредита, каждая из которых в свою очередь распадается на несколько разновидностей по более детализиро­ванным классификационным параметрам.

Банковский кредит

Одна из наиболее распространенных форм кредитных отношений в экономике, объектом которых выс­тупает процесс передачи в ссуду непосредственно денежных средств. Предоставляется исключительно специализированными кредитно-финансовыми организациями, имеющими лицензию на осуществление подобных операций от центрального банка. В роли заемщика могут выступать только юридические лица, инструмен­том кредитных отношений является кредитный договор или кре­дитное соглашение. Доход по этой форме кредита поступает в ви­де ссудного процента или банковского процента, ставка которого определяется по соглашению сторон с учетом ее средней нормы на данный период и конкретных условий кредитования. Класси­фицируется по ряду базовых признаков.

Сроки погашения

• Онкольные ссуды, подлежащие возврату в фиксированный срок после поступления официального уведомления от кредитора. В настоящее время они практически не используются не только в России, но и в большинстве других стран, так как требуют отно­сительно стабильных условий на рынке ссудных капиталов и в экономике в целом.

• Краткосрочные ссуды, предоставляемые, как правило, на восполнение временного недостатка собственных оборотных средств у заемщика. Совокупность подобных операций образует автономный сегмент рынка ссудных капиталов — денежный ры­нок. Средний срок погашения по этому виду кредита обычно не превышает шести месяцев. Наиболее активно применяются крат­косрочные ссуды на фондовом рынке, в торговле и сфере услуг, в режиме межбанковского кредитования.

В современных отечественных условиях краткосрочные кредиты, получившие однозначно доминирующий характер на рынке ссудных капиталов, характеризуется следующими отли­чительными признаками:

а) более короткими сроками, обычно не превышающими од­ного месяца;

б) ставкой процента, обратно пропорциональной сроку воз­врата ссуды;

в) обслуживанием в основном сферы обращения, так как не­доступны из-за цен для структур производственного характера.

• Среднесрочные ссуды, предоставляемые на срок до одного года (в отечественных условиях — до трех-шести месяцев) на цели как производственного, так и чисто коммерческого характера. Наибольшее распространение получили в аграрном секторе, а также при кредитовании инновационных процессов со средними объемами требуемых инвестиций.

• Долгосрочные ссуды, используемые, как правило, в инвес­тиционных целях. Как и среднесрочные ссуды, они обслуживают движение основных средств, отличаясь большими объемами передаваемых кредитных ресурсов. Применяются при кредитовании реконструкции, технического перевооружения, нового строитель­ства на предприятиях всех сфер деятельности. Особое развитие получили в капитальном строительстве, топливно-энергетическом комплексе, сырьевых отраслях экономики. Средний срок их пога­шения обычно от трех до пяти лет, но может достигать 25 и более лет, особенно при получении соответствующих финансовых га­рантий со стороны государства.

В России на стадии перехода к рыночной экономике прак­тически не используются как из-за общей экономической не­стабильности, так и меньшей доходности в сравнении с крат­косрочными кредитными операциями.

Способ погашения

• Ссуды погашаемые единовременным взносом (платежом) со стороны заемщика. Традиционная форма возврата краткос­рочных ссуд, весьма функциональная с позиции юридического оформления, так как не требует использования механизма исчис­ления дифференцированного процента.

• Ссуды, погашаемые в рассрочку в течение всего срока действия кредитного договора. Конкретные условия (порядок) возврата определяются договором, в том числе — в части антиин­фляционной защиты интересов кредитора. Всегда используются при долгосрочных ссудах и, как правило, при среднесрочных.

Способ взимания ссудного процента

• Ссуды, процент по которым выплачивается в момент ее общего погашения. Традиционная для рыночной экономики фор­ма оплаты краткосрочных ссуд, имеющая наиболее функциональ­ный с позиции простоты расчета характер.

• Ссуды, процент по которым выплачивается равномерны­ми взносами заемщика в течение всего срока действия кредит­ного договора. Традиционная форма оплаты средне- и долгосроч­ных ссуд, имеющая достаточно дифференцированный характер в зависимости от договоренности сторон (например, по долгосроч­ным ссудам выплата процента может начинаться как по заверше­нии первого года пользования кредитом, так и спустя более про­должительный срок).

• Ссуды, процент по которым удерживается банком в мо­мент непосредственной выдачи их заемщику. Для развитой ры­ночной экономики эта форма абсолютно нехарактерна и исполь­зуется лишь ростовщическим капиталом. Из-за нестабильности экономической ситуации активно применялась в период 1993 — 1995 гг. многими российскими коммерческими банками, особенно по сверхкраткосрочным (до пяти рабочих дней) ссудам.

Наличие обеспечения

• Доверительные ссуды, единственной формой обеспечения возврата которых является непосредственно кредитный договор. В ограниченном объеме применяются некоторыми зарубежными банками в процессе кредитования постоянных клиентов, поль­зующихся их полным доверием (подкрепленным возможностью непосредственно контролировать текущее состояние расчетного счета заемщика). При средне- и долгосрочном кредитовании могут использоваться лишь в порядке исключения с обязательным стра­хованием выданной ссуды, обычно — за счет заемщика. В отече­ственной практике применяются коммерческими банками лишь при кредитовании собственных учреждений.

Обеспеченные ссуды как основная разновидность современ­ного банковского кредита, выражающая один из его базовых принципов. В роли обеспечения может выступить любое имущест­во, принадлежащее заемщику на правах собственности, чаще всего — недвижимость или ценные бумаги. При нарушении заемщиком своих обязательств это имущество переходит в собственность бан­ка, который в процессе его реализации возмещает понесенные убытки. Размер выдаваемой ссуды, как правило, меньше средне­рыночной стоимости предложенного обеспечения и определяется соглашением сторон. В отечественных условиях основная пробле­ма при оформлении обеспеченных кредитов — процедура оценки стоимости имущества из-за незавершенности процесса формиро­вания ипотечного и фондового рынков.

Ссуды под финансовые гарантии третьих лиц, реальные выражением которых служит юридически оформленное обязатель­ство со стороны гаранта возместить фактически нанесенный банку ущерб при нарушении непосредственным заемщиком условий кредитного договора. В роли финансового гаранта могут выступать юридические лица, пользующиеся достаточным доверием со ст­ропы кредитора, а также органы государственной власти любого уровня, В условиях развитой рыночной экономики получили широкое распространение прежде всего в сфере долгосрочного кре­дитования, в отечественной практике до настоящего времени имеют ограниченное применение из-за недостаточного доверия со стороны кредитных организаций не только к юридическим лицам, но и к государственным органам, особенно муниципального к регионального уровней.

Целевое назначение.

Ссуды общего характера, используемые заемщиком по своему усмотрению для удовлетворения любых потребностей в финансовых ресурсах. В современных условиях имеют ограниченное применение в сфере краткосрочного кредитования, при сред­не- и долгосрочном кредитовании практически не используется.

Целевые ссуды, предполагающие необходимость для заемщика использовать выделенные банком ресурсы исключительно для решения задач, определенных условиями кредитного договора (например, расчета за приобретаемые товары, выплаты заработной платы персоналу, капитального развития и т. п.). Нарушение ука­занных обязательств, как уже отмечалось в настоящей главе, влечет за собою применение к заемщику установленных договором санкций в форме досрочного отзыва кредита или увеличения про­центной ставки.

Категории потенциальных заемщиков

Аграрные ссуды — одна из наиболее распространенных раз­новидностей кредитных операций, определивших появление спе­циализированных кредитных организаций ­– агробанков. Харак­терной их особенностью является четко выраженный сезонных характер, обусловленный спецификой ельскохозяйственного производства. В настоящее время в России эти кредитные операция осуществляются в основном по линии государственного кредиты из-за крайне тяжелого финансового состояния большинства заемщиков — традиционных для плановой экономики аграрных структур, практически не адаптируемых к требованиям рыночной экономики.

Коммерческий ссуды, предоставляемые субъектам хозяй­ствования, функционирующим в сфере торговли и услуг. В основ­ном они имеют срочный характер, удовлетворяя потребности в заемных ресурсах в части, не покрываемой коммерческим креди­том. Составляют основной объем кредитных операций российских банков.

Ссуды посредникам на фондовой бирже, предоставляемые банками брокерским, маклерским и дилерским фирмам, осуще­ствляющим операции по купле-продаже ценных бумаг. Характер­ная особенность этих ссуд в зарубежной и российской практике — изначальная ориентированность на обслуживание не инвестици­оных, а игровых (спекулятивных) операций на фондовом рынке.

Ипотечные ссуды, выдаются на покупку недвижимости на срок 20-30 лет, они удобны для финансирования в тех случая, когда выплата процентов и погашение кредита возможны только из текущих, как правило, невысоких доходов, т.е. небольшими взносами. Они предостав­ляются как обычными, так и специализированными ипотечными банками. В современной зарубежной практике получили столь широкое распространение, что в некоторых источниках выделя­ются в качестве самостоятельной формы кредита. В отечественных условиях начали получать ограниченное распространение лишь с 1994 г., что связано с незавершенностью процесса приватизации и отсутствием законодательных актов, четко определяющих права собственности на основные виды недвижимости (прежде всего — на землю).

Межбанковские ссуды — одна из наиболее распространен­ных форм хозяйственного взаимодействия кредитных организа­ций. Текущая ставки по межбанковским кредитам является важ­нейшим фактором, определяющим учетную политику конкретного коммерческого банка по остальным видам выдаваемых им ссуд. Конкретная величина этой ставки прямо зависит от центрального бланка, являющегося активным участником и прямым координато­ром рынка межбанковских кредитов. Отсутствие эффективного планирования таких операций в августе 1995 г. вызвало кризис межбанковских платежей, охвативший всю кредитную систему России.

Интересно, в смысле сравнения кредитной политики отечественных и зарубежных банков, рассмотреть основные параметры кредитного процесса в одном из регионов России и одной из европейской стран с развитой рыночной экономикой, а именно Ирландии[1].

Так в банковской системе Новосибирска кредиты юридическим лицам составляют 85%, а физическим 15%.[2]

Из приведенных диаграмм видно, что в отличие от России, в Ирландии (и вообще, данное обстоятельство характерно для стран с развитой рыночной экономикой и высоким уровнем жизни населения) значительную долю занимают кредиты физическим лицам (более 1/3), среди которых весьма значителен удельный вес ипотечных кредитов. Кредиты предприятиям бизнеса составляют менее 1/3 от общего кредитного портфеля национальной экономики. Таким образом, в странах с развитой рыночной экономикой и либеральными ценностями наблюдается "верховенство частных (индивидуальных) интересов и ценностей". Ясно, что нынешнее состояние российской экономики качественно отличается от состояния развитых стран и, прежде всего, в "социальной проекции".[3]

Коммерческий кредит

Одна из первых форм кредитных отношений в экономике, породившая вексельное обращение и тем самым активно способствовавшая развитию безналичного де­нежного оборота, находя практическое выражение в  финансово-хозяйственных отношениях между юридическими лицами в форме реализации продукции или услуг с отсрочкой платежа. Основная цель этой формы кредита — ускорение процесса реализации това­ров, а следовательно, извлечения заложенной в них прибыли.

Инструментом коммерческого кредита традиционно являет­ся вексель, выражающий финансовые обязательства заемщика по отношению к кредитору. Наибольшее распространение по­лучили две формы векселя —

простой вексель, содержащий прямое обязательство заемщика на выплату установленной суммы непосредственно кредитору, и переводный (тратта), представляющий письменный приказ заемщику со стороны кредитора о выплате установленной суммы третьему лицу либо предъявителю векселя. В современных условиях функции век­селя часто принимает на себя стандартный договор между по­ставщиком и потребителем, регламентирующий порядок опла­ты реализуемой продукции на условиях коммерческого кредита.

Коммерческий кредит принципиально отличается от бан­ковского:

·        в роли кредитора выступают не специализированные кредит­но-финансовые организации, а любые юридические лица, связан­ные с производством либо реализацией товаров или услуг; предоставляется исключительно в товарной форме; ссудный капитал интегрирован с промышленным или тор­говым, что в современных условиях нашло практическое выра­жение в создании финансовых компаний, холдингов и других аналогичных структур, включающий в себя предприятия раз­личной специализации и направлений деятельности;

·        средняя стоимость коммерческого кредита всегда ниже средней ставки банковского процента на данный период вре­мени;

·        при юридическом оформлении сделки между кредитором и заемщиком плата за этот кредит включается в цену товара, а не определяется специально, например, через фиксированный процент от базовой суммы.

В зарубежной практике коммерческий кредит получил ис­ключительно широкое распространение. Например, в Италии до 85% от суммы сделок в оптовой торговле осуществляются на условиях коммерческого кредита, причем средний срок по нему составляет около 60 дней, что существенно превышает срок фактической реализации товаров непосредственным потребите­лям. В России эта форма кредитования до последнего времени была ограничена сферой обращения. В других отраслях ее рас­пространению объективно препятствовали такие факторы, как высокие темпы инфляции, кризис неплатежей, ненадежность партнерских связей, недостатки конкретного права.

В современных условиях на практике применяются в основ­ном три разновидности коммерческого кредита:

·        кредит с фиксированным сроком погашения;

·        кредит с возвратом лишь после фактической реализации за­емщиком поставленных в рассрочку товаров;

·        кредитование по открытому счету, когда поставка следую­щей партии товаров на условиях коммерческого кредита осу­ществляется до момента погашения задолженности по преды­дущей поставке.

Потребительский кредит

Главный отличительный его при­знак — целевая форма кредитования физических лиц. В роли кре­дитора могут выступать как специализированные кредитные орга­низации, так и любые юридические лица, осуществляющие реали­зацию товаров или услуг. В денежной форме предоставляется как банковская ссуда физическому лицу для приобретения недвижи­мости, оплаты дорогостоящего лечения и т.п., в товарной — в процессе розничной продажи товаров с отсрочкой платежа. В Рос­сии только получает распространение, ограниченно используется при кредитовании под залог недвижимости (чаще всего — жилья). В зарубежной же практике потребительский кредит охватывает все слои трудоспособного населения, в основном через различные си­стемы кредитных карточек.

Государственный кредит. Основной признак этой формы кредита — непременное участие государства в лице органов ис­полнительной власти различных уровней. Осуществляя функции кредитора, государство через центральный банк производит кре­дитование:

·        конкретных отраслей или регионов, испытывающих особую потребность в финансовых ресурсах, если возможности бюд­жетного финансирования уже исчерпаны, а ссуды коммерчес­ких банков не могут быть привлечены в силу действия факто­ров конъюнктурного характера;

·        коммерческих банков в процессе аукционной или прямой продажи кредитных ресурсов на рынке межбанковских креди­тов.

В роли заемщика государство выступает в процессе разме­щения государственных займов или при осуществлении опера­ций на рынке государственных краткосрочных ценных бумаг.

Основной формой кредитных отношений при государ­ственном кредите являются такие отношения, при которых го­сударство выступает заемщиком средств.

Следует отметить, что в условиях переходного периода он должен использоваться не только в качестве источника привле­чения финансовых ресурсов, но и эффективного инструмента централизованного кредитного регулирования экономики.

Международный кредит

Рассматривается как совокупность кредитных отношений, функционирующих на международном уров­не, непосредственными участниками которых могут выступать меж­национальные финансово-кредитные институты (МВФ, МБРР и др.), правительства соответствующих государств и отдельные юридические лица, включая кредитные организации. В отношениях с участием го­сударств в целом и международных институтов всегда выступает в денежной форме, во внешнеторговой деятельности — и в товарной (как разновидность коммерческого кредита импортеру). Классифици­руется по нескольким базовым признакам:

·        по характеру кредитов — межгосударственный, частный;

·        по форме — государственный, банковский, коммерческий;

·        по месту в системе внешней торговли — кредитование экс­порта, кредитование импорта.

Характерным признаком международного кредита выступает его дополнительная правовая или экономическая защищенность в форме частного страхования и государственных гарантий.

Ростовщический кредит

Специфическая форма кредита. В зарубежных источниках рассматривается лишь в историческом плане, но в современных российских условиях получил опреде­ленное распространение. Как совокупность кредитных отношений для большинства стран в настоящее время имеет однозначно не­легальный характер, т.е. прямо запрещенных действующим зако­нодательством. На практике ростовщический кредит реализуется путем выдачи ссуд физическими лицами, а также хозяйствующими субъектами, не имеющими соответствующей лицензии от цент­рального банка. Характеризуется сверхвысокими ставками ссудно­го процента (до 120—180% по ссудам, выдаваемым в конверти­руемой валюте) и зачастую криминальными методами взыскания с неплательщика. По мере развития инфраструктуры национальной кредитной системы и обеспечения доступности кредитных ресур­сов для всех категорий потенциальных заемщиков ростовщичес­кий кредит исчезает с рынка ссудных капиталов.

Фінансова стійкість підприємства

Умовою життєздатності підприємства й основою його розвитку в конкурентному ринку є стабільність ( стійкість ). На неї впливають різні причини – як внутрішні, так і зовнішні : виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит, міцне становище підприємства на ринку, високий рівень матеріально – технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій, налагодженість економічних зв’язків із партнерами, ритмічність кругообігу засобів, ефективність господарських і фінансових операцій, незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття причин, що впливають на діяльність ринкового підприємства, зумовлює різні аспекти його стійкості, зокрема загальний, ціновий, фінансовий, а залежно від факторів, що впливають на неї, - внутрішній і зовнішній аспекти.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально – речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально – речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

Зовнішню щодо суб’єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов’язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально – культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці. Тобто загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами.

Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення.

Один з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка може забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов’язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміни його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат.

Найвища ознака фінансової стійкості підприємства – його здатність функціонувати й розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, які істотно змінюються. Для цього підприємство повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позичкові засоби, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсів і здатне своєчасне повернути одержану позику з виплатою належних процентів за рахунок прибутку та інших фінансових ресурсів.

Кредитоспроможність підприємства тісно пов’язана з його фінансовою стійкістю. Вона характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк ) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятих умовах тощо.Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, - це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

         У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов‘язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

         Як правило, будучі тісно пов‘язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправленно впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

         Наявність цих факторів потребує групування за ознаками:

1.     за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;

2.     за важливістю результату – основних і другорядних;

3.     за структурою – простих і складних;

4.     за часом дії – постійних і тимчасових.

Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб‘єктом, і об‘єктом відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов‘язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти  капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку,а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо  проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

1.     по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;

2.     по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізується на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми факторами є:

1.     галузева належність суб‘єкта господарювання;

2.     структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;

3.     розмір оплаченого статутного капіталу;

4.     величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;

5.     склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшується інвестиції в товарні запаси, що ше більше скорочує збут. Зменшується в цілому доходи суб‘єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, -- істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств.

           Важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв‘язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

---