КУРСОВА РОБОТА

КУРСОВА РОБОТА


З дисципліни Бухгалтерський облік


Зміст

1.Вступ.
1.1. Класифікація господарських засобів……………………………………………….
1.2. Баланс підприємства………………………………………………………………….
1.3. Основна бухгалтерська процедура…………………………………………………
1.4. Облік процесу заготівлі і придбання матеріалів………………………………….
1.5. Облік процесу виробництва………………………………………………………….
1.6. Облік процесу реалізації продукції………………………………………………….
1.7. Інвентаризація майна і стану розрахунків………………………………………….
2. Висновки……………………………………………………………………………………
3. Список використаної літератури……………………………………………………….


Вступ.

Поняття обліку в широкому розумінні означає спостереження, вимірювання та реєстрацію певних природних і суспільних явищ, для людей важливим є облік того що впливає на суспільство й об’єктом особливою увагою є господарська діяльність основа якої становить виробництво матеріальних благ.
Господарська діяльність – це будь – яка діяльність, що пов’язана з виробництвом, обміном і споживанням матеріальних і нематеріальних благ.
Бухгалтерський облік з німецького означає : книго ведення.
Бухгалтерський облік відображає господарську діяльність підприємства, організацій і установ. Він охоплює всі засоби господарства, джерела їх формування всі господарські процеси і результати діяльності.
Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передача інформації про господарську діяльність підприємства. Зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Це визначення дано в законі України « Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні.» від 16 липня 1999р. №996 – 16 (XIV).
Метаю бухгалтерського обліку є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства.
Всі юридичні особи створені в Україні не залежно від організаційних форм і форм власності повинні вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність.
Важливі особливості бухгалтерського обліку полягають у тому що він перш завсе вартісний, суцільний і безперервний, документально обґрунтований, використовує властиві йому способи опрацювання інформації.
За обліковими функціями бухгалтерський облік поділяється на :
- Фінансовий
- Податковий
- Управлінський.

1.1. Класифікація господарських засобів.

Господарські засоби – сукупність матеріальних цінностей, які залучені до господарської діяльності, або є її результатом, а також грошові кошти та різні права.
Для правильного управління господарською діяльністю необхідно мати інформацію не тільки про загальну суму господарських засобів підприємства, а й про джерела їх утворення та цільове призначення.
Тому в практиці бухгалтерського обліку всі господарські засоби підприємств і організацій прийнято класифікувати за певними ознаками, а потім відображати за відповідними групами, які одержані в результаті такої класифікації.
Господарські засоби групують за двома ознаками:
- за видами і розміщенням (або за функціональною роллю в процесі відтворення, або за складом і розміщенням). Це групування дозволяє отримати інформацію про те, якими засобами володіє підприємство, з чого вони складаються, як вони розміщені;
- за джерелами утворення і цільовими призначеннями. Це групування не стосується речової форми засобів, їх складу і розміщення, а дозволяє встановити джерела утворення господарських засобів і їх призначення.
за видами і розміщенням господарські засоби розділяються на такі групи:
- необоротні активи;
- оборотні активи;
- витрати майбутніх періодів.
Необоротні активи – активи призначені для використання протягом періоду більше операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців.
Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом дванадцяти місяців, або операційного циклу, якщо він більше дванадцяти місяців.
Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або (товарів, послуг).
Витрати майбутніх періодів – витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.
Необоротні активи поділяються на матеріальні і нематеріальні.
До матеріальних необоротних активів належать основні засоби (будівлі, споруди, транспортні засоби), незавершені капітальні вкладення, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні матеріальні активи.
Основні засоби – сукупність матеріальних цінностей, що тривалий час приймають участь в процесі виробництва, не змінюють своєї натуральної форми і переносять свою вартість на продукцію частинами. До них належать будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспорті засоби, багаторічні насадження, робоча і продуктивна худоба тощо.
Незавершені капітальні вкладення – це вкладення коштів у незакінчені будівництвом об’єкти.
Довгострокові фінансові інвестиції –внески підприємства в цінні папери інших підприємств (акції, облігації) на строк більше одного року.
Довгострокова дебіторська заборгованість – заборгованість фізичних і юридичних осіб даному підприємству, яка має бути погашена протягом періоду більше дванадцяти місяців, або операційного циклу, якщо він більше за рік.
Інші необоротні матеріальні активи – це інструменти, інвентар, які використовуються протягом періоду більше одного року, бібліотечні фонди тощо.
Нематеріальні активи – це активи, які не мають матеріальної форми, але сприяють одержанню підприємством доходу. До них належать права користування природними ресурсами, інтелектуальною власністю, товарними знаками, торговими марками, фірмовими назвами, патенти, ліцензії та ін.
Оборотні активи у сфері виробництва поділяються на:
- предмети праці – сировина, матеріали, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.
Сировина – продукція видобувної промисловості та сільського господарства. Сировина і основні матеріали складають основу продукції.
Допоміжні матеріали використовуються для сприяння нормальній роботі засобів праці (мастильні), або для внесення якісних змін в основні матеріали (фарби, лаки, клей), або для обслуговування процесу виробництва (паливо для опалення).
Напівфабрикати – це матеріали, які пройшли деякі стадії обробки, але не стали готовою продукцією.
- незавершене виробництво –це матеріали, які безпосередньо знаходяться на стадії обробки.
Оборотні активи у сфері обігу складаються з:
- предметів обігу, до яких належать готова продукція і товари;
- грошових коштів, які використовуються для здійснення платежів;
- коштів в розрахунках - це заборгованість інших підприємств або осіб (дебіторів), яка має бути погашена впродовж періоду менше дванадцяти місяців, або операційного циклу, якщо він більше за дванадцять місяців.
До вилучених з обігу коштів відносять збитки підприємства.
Розглянемо групування господарських засобів за джерелами їх утворення і цільовим призначенням Джерела утворення господарських засобів поділяються на власні (частина засобів, яку підприємства отримають на весь період своєї діяльності) і позикові (одержані для тимчасового користування).
До власних джерел належать власний капітал, який складається із статутного, пайового, додаткового, резервного капіталу, прибутку; цільове фінансування (кошти одержані з бюджету або різних фондів, що не підлягають поверненню, використовуються лише на зазначені цілі); доходи майбутніх періодів (доходи одержані в поточному періоді, які будуть визнані у наступних періодах).
До позикових джерел відносяться позики, отримані в борг від юридичних і фізичних осіб.
Позикові кошти в залежності від терміну погашення поділяються на :
- довгострокові;
- поточні.
Довгострокові зобов’язання – зобов’язання, які будуть погашені протягом періоду більше операційного циклу або дванадцяти місяців.
Поточні зобов’язання – зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу або дванадцяти місяців.
Зобов’язання по кредитам банку – заборгованість підприємства перед банком за одержані позики.
Кредиторська заборгованість – борги даного підприємства іншим фізичним і юридичним особам.

1.2. Баланс підприємства.
Назва “баланс” походить від лат. “bis” – двічі, “lanx” – чаша терезів, тобто “баланс” – дві чаші терезів.
Баланас – це метод відображення стану господарських засобів ( майна ) за їхнім складом і джерелами утворення у вартісній одиниці на певну дату.
За формою баланс таблиця на лівій стороні якої відображають склад і розміщення господарських засобів і яка називається: активом, а на правій стороні що називають: пасивом відображають джерела формування господарських засобів.
Бухгалтерський баланс схематично можна зобразити так:
Баланс
Актив Пасив
Склад і розміщення господарських засобів Сума Джерела утворення господарських засобів.

У балансі всі господарські засоби підприємства та джерела їх формування об’єднанні в економічно – однорідні групи які називаються: статтями балансу.
Статті балансу – мають загальну назву, окремий код, та їх записують окремими сумами. Статті бухгалтерського балансу поділяються на:
- Активні – тіщо розміщені в активі балансу
- Пасивні – ті що розміщені в пасиві балансу
Статті активу завжди характеризують господарські засоби.
Основні засоби, запаси, кошти та ін ще.
Статті пасиву завжди характеризують джерела власних і залучених коштів.
Статутний капітал, прибуток, кредити банку, рахунки з постачальниками то що.
Спрощену форму бухгалтерського балансу подано в таблиці.
Баланс
Актив Сума грн. Пасив Сума грн.
Основні засоби 750000 Статутний капітал 40000
Запаси 120000 Прибуток 475000
Виробництво 25000 Кредит банків 40000
Каса 5000 Постачальники 266000
Поточний рахунок 101000 Резервний капітал 180000
1001000 1001000

Рівність підсумків активу і пасиву балансу зумовлена тим, що в обох його частинах відображено у вартісній одиниці одні й тіж господарські засоби тільки згруповані за різними ознаками, в активі – за складом і розміщенням, а в пасиві – за джерелами їх формування.
Змістовна частина бухгалтерського балансу визначається його будовою та структурою діючій в Україні бухгалтерський баланс призначається не тільки для відображення стану господарських засобів та джерел їх формування на певну дату, а й для одержання інформації необхідної для управління діяльності підприємства, а також для задоволення потреб зовнішніх користувачів – статистичних, податкових, фінансових органів, банків, інвесторів та інших.
Форма діючого в Україні бухгалтерського балансу та порядок його заповнення регламентується національним положенням ( Стандартом бухгалтерського обліка 2 «Баланс».
1.3. Основна бухгалтерська процедура.
Основна бухгалтерська процедура визначає послідовність відображення інформації в бухгалтерському обліку. Вона передбачає такі етапи:
- інвентар;
- вступний баланс;
- журнал реєстрації господарських операцій;
- головна книга;
- оборотна відомість;
- заключний баланс.
Інвентар – це перелік всіх засобів, які має підприємство, а також усього того, що винні йому і що воно винне фізичним і юридичним особам, з якими у підприємства складаються певні відносини.
Вступний баланс – це інвентар, перетворений у більш зручний для сприйняття та економічного аналізу вигляд. У вступному балансі господарські засоби відображаються у двох розрізах за видами і розміщенням та за джерелами утворення і цільовим призначенням .
Вступний баланс складається на певну дату він відображає статику господарських засобів і не враховує зміни їх стану, які відбуваються щоденно внаслідок здійснення господарських операцій.
Всі господарські операції фіксуються в журналі реєстрації господарських операцій. Запис операцій в ньому здійснюється в хронологічному порядку. В журналі реєстрації господарських операцій вказується дата здійснення операції, її зміст, сума, а також проставляється кореспонденція рахунків, на яких відображається операція
Запис господарських операцій в журналі реєстрації не дозволяє систематизувати їх за певними об’єктами обліку. Для цього використовується Головна книга, яка представляє собою сукупність рахунків. У Головній книзі відкриваються всі рахунки, балансові статті за якими є в балансі. Впродовж місяця на рахунках Головної книги здійснюється поточний облік. В ній відображаються всі господарські операції, зареєстровані в журналі. В Головній книзі господарські операції систематизуються по рахункам, тому облік в ній називається систематичним. При складання Головної книги початкові залишки переносяться по активних рахунках з активу балансу, по пасивних - з пасиву балансу. В кінці звітного періоду визначаються обороти і кінцеві залишки по всім рахункам.
Ці дані узагальнюються в оборотній відомості, яка призначена для перевірки правильності записів на рахунках перед складанням заключного балансу.
Заключний баланс відображає стан засобів підприємства і їх джерел на звітну дату і відрізняється від вступного тим, що в ньому враховуються зміни в складі господарських засобів і їх джерел, які відбулися внаслідок господарських операцій звітного періоду.
Все викладене вище можна записати в алгебраїчній формі, що зумовлено такими причинами:
- процедура має універсальний характер і не може бути пов’язана з окремим прикладом;
- - процедура в алгебраїчній формі може бути використана для автоматизації обліку;
- така форма полегшує сприйняття.
1.4. Облік процесу заготівлі і придбання матеріалів.

Процес заготівлі і придбання матеріальних цінностей – це сукупність господарських операцій, пов’язаних із забезпеченням підприємства предметами і засобами праці, необхідними для здійснення господарської діяльності.
Основні завдання обліку процесу постачання:
• Облік надходження матеріальних цінностей;
• Облік розрахунків з постачальниками;
• Облік транспортно-заготівельних витрат;
• Визначення фактичної собівартості.
Підприємства придбають матеріальні цінності за відпускними цінами заводу-постачальника, які для них є покупними цінами.
Для визначення фактичної собівартості придбаних цінностей до купівельної вартості треба додати транспортно-заготівельні витрати:
ФС=КВ+ТЗВ (1)
де ФС – фактична собівартість придбаних цінностей;
ПВ – покупна вартість;
ТЗВ – транспортно-заготівельні витрати.
Транспортно-заготівельні витрати – це витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання.
Розмір ТЗВ залежить від виду покупної ціни:
• Франко – склад заводу – постачальника.
• Франко – транспортні засоби, склад заводу – постачальника.
• Франко - транспортні засоби, станція відправлення.
• Франко – вагон, станція відправлення.
• Франко – вагон, станція призначення.
• Франко - транспортні засоби, стація призначення.
• Франко - транспортні засоби, склад покупця.
«Франко» - термін, який означає місце передачі вантажу покупцю. До місця передачі вантажу ТЗВ включаються до покупної вартості, а після передачі вантажу сплачуються покупцем.
За способом включення ТЗВ до ФС придбаних цінностей поділяють на:
1) Операційні витрати. Вони прямо залежать від обсягу придбаних матеріалів і їх суми, що включається до ФС за прямою ознакою. До них належать:
 Вартість навантаження, розвантаження, тари, транспортування;
 Заробітна плата робітників;
 Заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу заготівельних контов.
2) Загально-заготівельні витрати. Включаються до складу ТЗВ непрямим шляхом:
 Витрати на утримання заготівельних контов;
 Витрати на утримання адміністративно-управлінського апарату.
Для відображення господарських операцій, пов’язаних із заготівлею і придбанням матеріальних цінностей, планом рахунків бухгалтерського обліку передбачені такі рахунки: 20 “Виробничі запаси”, 21 “Тварини на вирощуванні і відгодівлі”, 22 “Малоцінні і швидкозношувані предмети”, 28 “Товари”.
Для обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками використовуються такі рахунки: 62 “Короткострокові векселі видані”, 63 “Розрахунки з постачальниками і підрядниками”, 68 “Розрахунки за іншими операціями” (рис. 1).
Облік процесу придбання матеріальних цінностей можна вести за трьома обліковими моделями :
• Фактичною собівартістю. Облік виробничих запасів за фактичною собівартістю здійснюється на підприємстві з невеликою номенклатурою запасів. У цьому випадку надходження і відпуск запасів відображається у поточному обліку за фактичною собівартістю.
• При обліку запасів за купівельними цінами з виділенням транспортно-заготівельних витрат, протягом місяця ТЗВ відображається на окремом рахунку – 20 “ТЗВ”, де окремо використовуються два рахунки. У кінці місяця визначається сума ТЗВ і розподіляється між відпущеними за місяць матеріалами і їх залишком на складі на кінець місяця. Для цього визначається середній відсоток ТЗВ діленням суми ТЗВ на початок місяця і їх величини за місяць на суму залишку запасів на початок місяця та вартість запасів, що надійшли за місяць за купівельними цінами.
Розрахунок середнього відсотку ТЗВ:

% = (О+П)/(М+Н)*100% (2)

де О – сума ТЗВ по залишку матеріалів на початок місяця;
П – сума ТЗВ по матеріалам, що надійшли за місяць;
Н – залишок матеріалів на початок місяця за купівельними цінами;
М – вартість за купівельними цінами матеріалів, що надійшли за місяць.
Сума ТЗВ, які відносяться до витрачених на виробництво матеріалів, розраховується як добуток середнього відсотку ТЗВ і вартості запасів, витрачених на виробництво за купівельними цінами Р:
ТЗВр = Р* % / 100% (3)

Таким чином, у даному випадку поточний облік здійснюється за купівельними цінами, а в кінці місяця визначається сума ТЗВ і фактична собівартість запасів.
1.5. Облік процесу виробництва.

Важливим у процесі кругообороту капіталу є процес виробництва, який являє собою сукупність операцій з виготовлення продукції, виконання робіт та надання послуг. Це зумовлює відповідно витрати підприємства на виробництво продукції:

1. витрати сировини і матеріалів на виготовлення продукції.
2. амортизація засобів праці зайнятих у виробництві.
3. заробітна плата нарахована працівникам та інші витрати пов’язані з організацією та управлінням процесу виробництва.
Бухгалтерський облік має на меті:
Здійснення обліку витрат, матеріалів, трудових та фінансових ресурсів на виробництво продукції, визначення обсягів отриманої продукції (виконаних робіт, наданих послуг ) розрахунки витрат на продукцію виробництво якої не завершено, розрахунок вартості готової продукції та калькулювання собівартості одиниці продукції.
Відповідно до ПСБО № 16 – витрати витратами визнаються, або зменшення активів або збільшення забовязань що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за винятком зменшення капіталу в наслідок його вилучення, або розподілу власниками за умов що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати виробництва це виражені в грошовій формі поточні витрати матеріали, трудових фінансових та інших ресурсів на виробництво продукції.
Розрізняють такі витрати:
1. Поточні витрати – здійснюються в процесі виробництва.
2. Одноразові витрати – у формі вкладення коштів у виробничі фонди до початку виробництва.
Витрати виробництва є основним складником ціни на продукцію підприємства, вони визначають її собівартість.
Собівартість продукції –виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг ).
Існують такі види собівартості:
1. Виробнича собівартість – відображає витрати на виробництво продукції.
2. Повна собівартість – крім витрат на виробництво включає витрати на збут
Для правильного визначення собівартості продукції в обліку витрати на виробництво можна згрупувати за певними ознаками.
Витрати.
1. За цільовим призначенням:
• Основні –матеріали, паливо, заробітна плата тощо.
• Накладні – загально придбані, загально господарські.
2. за способом включення у собівартість продукції.
• Прямі – сировина, основні матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, заробітна плата тощо.
• Непрямі – на утримання та експлуатацію устаткування, загально виробничі тощо.
Основні витрати – це витрати які пов’язані з виробництвом продукції та складають її матеріальну основу.
Накладні витрати – пов’язані з обслуговуванням виробництва і управління ним.
Прямі – безпосередньо пов’язані з виробництвом певного виду продукції.
Непрямі – пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, тому у собівартість продукції прямо не можуть бути віднесені, вони включаються у собівартість окремих видів продукції за допомогою спеціальних методів.
До виробничої собівартості продукції ( робіт, послуг ) включають такі витрати.
Складові виробничої собівартості:
Виробнича собівартість
Прямі матеріальні витрати
Прямі витрати на оплату праці
Інші прямі витрати
Загально виробничі витрати
Постійні Змінні
Прямі матеріальні витрати – вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу виробленої продукції, куплених напівфабрикатів, комплектуючих, допоміжних та інших матеріалів які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретні об’єкти витрат.
Прямі витрати на оплату праці – заробітна плата та інші виплати зайняті у виробництві продукції, виконання робіт або надання послуг, які мають бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат.
Інші прямі витрати – усі інші виробничі витрати, які можуть бути віднесені на конкретний об’єкт зокрема відрахування на соц.заходи, амортизаційні витрати від браку тощо.
Загально виробничі витрати:
- на управління виробництвом
- амортизація основних засобів і нематеріальних активів, загально виробничого призначення.
- На утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, інших необоротних активів загольновиробничого призначення.
- Витрати на вдосконалення технологій та організації виробництва.
- На опалення, освітлення, воду та інше утримання виробничих приміщень.
- На обслуговування виробничого процесу.
- На охорону праці, техніку безпеки й охорону довкілля.
Постійні загально виробничі витрати – витрати на обслуговування й управління виробництва, що залишаються не змінними при зміні обсягу діяльності.
Змінні загально виробничі витрати – це витрати на обслуговування виробництва і управління ним, що змінюються прямопропорціонально до змін обсягу діяльності.
Основним рахунком для обліку витрат на виробництві є рах.23, на якому відображають прямі витрати пов’язані з випуском продукції. Аналітичний облік на рах.23виробництво ведеться у розрізі видів основного та допоміжного виробництва за видами продукції.
Залишок на рах.23 виробництво на кінець місяця показує вартість незавершеного виробництва. Залишок відображають у другому розділі акт. Балансу. Прямі витрати пов’язані з виробництвом продукції, списуються на Дт рах.23 виробництво, з Кт рах.20 виробничі запаси 66 розрахунок з оплати праці тощо.
Для обліку витрат на обслуговування та управління виробництвом призначений рах.91 –загально виробничі витрати, такі витрати відображаються:
Дт 91 – загально виробничі витрати
Кт 13 - знос необоротних активів
Кт 20 – виробничі запаси ( на суму витрачених на обслуговування і управління матеріальних ресурсів)
Кт 23 – виробництво ( на суму послуг наданих допоміжними виробництвами )
Кт 37 - розрахунок з різними дебіторами ( витрати на оплату відряджень ).
Кт 66 – розрахунки з оплати праці ( на суму зарплати управлінському й обслуговуючому персоналу ).
Кт 68 – розрахунки з іншими операціями ( на суму робіт і послуг, сторонніх організацій ).
Витрати зібрані на рах.91 – загально виробничі витрати, на при кінці місяця списуються на
Дт рах.23 – виробництво, після списання і розподілу непрямих витрат на рах.91 – загально виробничі витрати сальдо відсутнє рахунок закривається і в балансі не відображається.
Зібрані на Дт рах.23 прямі та непрямі витрати складають фактичну собівартість виготовленої продукції. На фактичну собівартість випущеної з виробництва готової продукції складають запис:
ДТ 26 – готова продукція
Кт 23 –виробництво.
1.6. Облік процесу реалізації продукції.
Заключною стадією кругообороту господарських засобів є процес реалізації.
Реалізація – це продаж вироблених чи перепродаж товарів і послуг з одержанням грошового доходу. У процесі реалізації виникають розрахункові взаємовідносини підприємства з покупцями продукції. Процес продажу завершує кругообіг засобів і створює передумови для нового кругообігу.
Основним завданням обліку процесу реалізації є:
1. забезпечення інформації про обсяг реалізованої продукції за її видами.
2. виявлення фінансових результатів щодо підприємства в цілому та окремих видів продукції.
3. забезпечення контролю за формування повної собівартості продукції.
4. забезпечення контролю за рівнем реалізаційних цін.
Реалізованою вважається та продукція за яку надійшли кошти від покупця, на рахунок виробника.
Фактичний відпуск готової продукції зі складу або цеху, оформлюється на підставі доручення на право одержання цінностей, накладної, а іногороднім покупцям товарно транспортної накладної.
Розрахунковими документами є:
- договори
- рахунок фактура
- платіжні вимогою
Процес реалізації починається з моменту оприбуткування готової продукції, а завершується отриманням коштів від покупців. Якщо передача готової продукції і її оплата не збігаються у часі необхідні контроль і фіксація даних про відвантаження та реалізацію відвантаженої продукції.
Відвантажена продукція оплачується покупцем за договірними цінами, але для визначення ефективного процесу реалізації необхідно знати її фактичну собівартість. Протягом місяця продукцію відвантажують за плановими цінами, що відображається записом:
Дт 901 – собівартість реалізованої готової продукції.
Кт 26 – готова продукція.
На кінець місяця планову собівартість раніше списаної реалізованої продукції слід збільшити на суму перевитрат і зменшити на суму економії. На синтетичних рахунках відображають суму відхилень фактичної собівартості від планової, як різницю між сумою економії та перевитрат. На цю суму роблять запис.
Дт 90 – собівартість реалізації
Кт 26 – готова продукція.
Крім того підчас реалізації підприємства несуть певні витрати на зберігання продукції її відвантаження, транспортування, рекламу тощо. Облік таких витрат здійснюють на:
Рах.93 – витрати на збут.
На Дт даного рахунку відображаються витрати, а на Кт їх списання на фінансові результати:
Дт 79 – фінансові результати
Кт 93 – витрати на збут.
Отримана продавцем від покупця вартість продукції за її реалізаційними цінами називають: виручкою.
Виручка від реалізації продукції, відображається на Рах.70 – доходи від реалізації. За відпускною ціною відвантажена продукція :
Дт 36 – розрахунки з покупцями та замовниками
Кт 70 – дохід від реалізації.
1.7. Інвентаризація майна і стану рахунків.
Важливою вимогою бухгалтерського обліку є достовірність його даних. Однак на практиці навіть за умови правильної організації бухгалтерського обліку ця вимога не завжди виконується. Це пов’язано з виникненням явищ, які не піддаються реєстрації за допомогою звичайних методів, наприклад документування;
Причинами цих явищ є:
- природні причини (зміна кількості ваги матеріальних цінностей під впливом зміни температури, вологості, опадів);
- помилки при відпуску і оприбуткуванні матеріалів;
- помилки в обліку;
-зловживання.
Виявлення розходжень між фактичною наявністю господарських засобів і обліковими даними здійснюється шляхом періодичних звірювань (інвентаризацій).
Інвентаризація – це спосіб бухгалтерського обліку, який призначений для визначення відповідності фактичної наявності господарських засобів обліковим даним.
Інвентаризація проводиться шляхом перепису всіх господарських засобів з натури з наступним співставленням одержаних даних з обліковими даними.
В залежності від повноти охоплення господарських засобів розрізняють:
- повну інвентаризацію;
- часткову інвентаризацію.
Повна інвентаризація охоплює всі господарські засоби. Вона, як правило, проводиться в кінці року перед складанням річного звітую. Але в зв’язку з тим, що проведення повної інвентаризації пов’язано з великим обсягом роботи, інвентаризацію окремих видів, засобів дозволяється здійснювати раніше, але з такими обмеженнями:
- інвентаризацію виробничих запасів, готової продукції, товарів – не раніше 1 жовтня;
- основних засобів – не раніше 1 листопада;
- капітальних вкладень – не раніше 1 грудня.
Неповна (часткова) інвентаризація охоплює окремі види господарських засобів. Періодичність проведення часткової інвентаризації встановлюється керівником підприємства. Наприклад, інвентаризація грошових коштів в касі проводиться не рідше одного разу на квартал.
В залежності від характеру інвентаризації розрізняють:
- планову інвентаризацію;
- непланову інвентаризацію.
Планова інвентаризація проводиться в наперед встановлені терміни.
Непланова інвентаризація здійснюється у випадку зміни матеріально-відповідальної особи, стихійного лиха, за розпорядженням керівника підприємства, слідчих органів.
Різновидом непланової інвентаризації є раптова інвентаризація.
Порядок проведення інвентаризації регламентується [1].
Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства.
Проведення інвентаризації є обов’язковим:
- при передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законодавством;
- перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, цінностей, коштів і зобов’язань, інвентаризація яких проводилась не раніше 1 жовтня звітного року;
- при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому – передачі справ);
- при встановленні фактів крадіжок, або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таки фактів);
- за приписом судово-слідчих органів;
-у разі технологічних аварій, пожежі чи стихійного лиха (на день після закінчення явищ);
- при передачі підприємств та їх структурних підрозділів (на дату передачі);
-у разі ліквідації підприємства.
Для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах розпорядчим документом їх керівника створюється постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, які очолюються керівником підприємства або його заступником.
В ході інвентаризації шляхом перепису з натури всіх товарно-матеріальних цінностей комісія складає інвентаризаційний опис. Кожна сторінка опису підписується комісією і матеріально відповідальною особою. В кінці кожної сторінки цифрами та прописом зазначається загальна сума натуральних одиниць, відображених на ній. На останній сторінці опису робить запис про те, що з результатами інвентаризації згодна і претензій до інвентаризаційної комісії не має.
Правильно оформлений інвентаризаційний опис здається до бухгалтерії.
Дані інвентаризаційних описів, в яких відображені фактичні залишки господарських засобів співставляються з обліковими даними. В результаті такого співставлення складається звірювальна відомість, в яку включаються лише ті цінності, по яким виявлені розбіжності (нестачі або надлишки). По кожному випадку нестачі або надлишку матеріально відповідальні особи, в яких вони виявлені повинні дати письмові пояснення. Інвентаризаційна комісія оформляє результати інвентаризації в протоколі. Протокол затверджується керівником підприємства.
Затверджені результати інвентаризації відображають у бухгалтерському обліку в тому місяці в якому закінчено інвентаризацію.
Згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу і господарських операцій підприємств і організацій передбачені такі рахунки:
91 “Загальновиробничі витрати”,
947 “Нестачі і втрати від псування цінностей”,
949 “Інші витрати операційної діяльності”,
977 “Інші витрати звичайної діяльності”,
375 “Розрахунки з відшкодування завданих збитків”,
716 “Відшкодування раніше списаних активів”,
719 “Інші доходи операційної діяльності”,
746 “Інші доходи звичайної діяльності”,
641 “Розрахунки по податкам”,
642 “Розрахунки по обов’язковим платежам”,
072 “Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”.

Висновки.


Список використаної літератури

1. Л.К.Сук., П.Л.Сук. Бухгалтерський облік : Навчальний посібник. – К: Знання, 2005. – 471 с.
2.Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підручник для студ. вищ. навч. зал. екон. спец. – 5-те вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2000. – 784 с.
3. Положення ( стандарти ) бухгалтерського обліку 1 – 29.
4. Закон України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996 – XIV.