Глава 2
ОСНОВНI НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТI ДЕРЖАВИ I МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ
ОСНОВНI НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТI ДЕРЖАВИ I МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ
Стаття 8. Участь держави, органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування в господарськiй дiяльностi
1. Держава, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
2. Рiшення органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування з фiнансових питань, що виникають у процесi формування та контролю виконання бюджетiв усiх рiвнiв, а також з адмiнiстративних та iнших вiдносин управлiння, крiм органiзацiйно-господарських, в яких орган державної влади або орган мiсцевого самоврядування є суб'єктом, надiленим господарською компетенцiєю, приймаються вiд iменi цього органу i в межах його владних повноважень.
3. Господарська компетенцiя органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування реалiзується вiд iменi вiдповiдної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування у господарськiй дiяльностi може здiйснюватися лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що визначенi Конституцiєю та законами України.
1. У сферi господарювання держава здiйснює довгострокову (стратегiчну) i поточну (тактичну) економiчну i соцiальну полiтику, спрямовану на реалiзацiю та оптимальне узгодження iнтересiв суб'єктiв господарювання i споживачiв, рiзних суспiльних верств i населення в цiлому.
2. Економiчна стратегiя - обраний державою курс економiчної полiтики, розрахований на тривалу перспективу i спрямований на вирiшення крупномасштабних економiчних та соцiальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економiчної безпеки держави, збереження i примноження її економiчного потенцiалу i нацiонального багатства, пiдвищення народного добробуту. Економiчна стратегiя включає визначення прiоритетних цiлей народного господарства, засобiв та способiв їх реалiзацiї, виходячи зi змiсту об'єктивних процесiв i тенденцiй, що мають мiсце в нацiональному та свiтовому господарствi, та враховуючи законнi iнтереси суб'єктiв господарювання.
3. Економiчна тактика - сукупнiсть найближчих цiлей, завдань, засобiв i способiв їх досягнення для реалiзацiї стратегiчного курсу економiчної полiтики в конкретних умовах, що складаються в поточному перiодi розвитку народного господарства.
4. Правове закрiплення економiчної полiтики здiйснюється шляхом визначення засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики, у прогнозах i програмах економiчного i соцiального розвитку України та окремих її регiонiв, програмах дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, цiльових програмах економiчного, науково-технiчного i соцiального розвитку, а також вiдповiдних законодавчих актах.
структурно-галузева полiтика, спрямована на здiйснення державою прогресивних змiн у структурi народного господарства, удосконалення мiжгалузевих та внутрiшньогалузевих пропорцiй, стимулювання розвитку галузей, якi визначають науково-технiчний прогрес, забезпечують конкурентоспроможнiсть вiтчизняної продукцiї та зростання рiвня життя населення. Складовими цiєї полiтики є промислова, аграрна, будiвельна та iншi сфери економiчної полiтики, щодо яких держава здiйснює вiдносно самостiйний комплекс заходiв стимулюючого впливу;
iнвестицiйна полiтика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхiдних умов для залучення i концентрацiї коштiв на потреби розширеного вiдтворення основних засобiв виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як прiоритети структурно-галузевої полiтики, а також забезпечення ефективного i вiдповiдального використання цих коштiв та здiйснення контролю за ним;
амортизацiйна полiтика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбiльш сприятливих та рiвноцiнних умов забезпечення процесу простого вiдтворення основних виробничих i невиробничих фондiв переважно на якiсно новiй технiко-технологiчнiй основi;
полiтика iнституцiйних перетворень, спрямована на формування рацiональної багатоукладної економiчної системи шляхом трансформування вiдносин власностi, здiйснення роздержавлення економiки, приватизацiї та нацiоналiзацiї виробничих фондiв, забезпечення на власнiй основi розвитку рiзних форм власностi i господарювання, еквiвалентностi вiдносин обмiну мiж суб'єктами господарювання, державну пiдтримку i захист усiх форм ефективного господарювання та лiквiдацiю будь-яких протизаконних економiчних структур;
цiнова полiтика, спрямована на регулювання державою вiдносин обмiну мiж суб'єктами ринку з метою забезпечення еквiвалентностi в процесi реалiзацiї нацiонального продукту, дотримання необхiдної паритетностi цiн мiж галузями та видами господарської дiяльностi, а також забезпечення стабiльностi оптових та роздрiбних цiн;
антимонопольно-конкурентна полiтика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища дiяльностi суб'єктiв господарювання, забезпечення їх взаємодiї на умовах недопущення проявiв дискримiнацiї одних суб'єктiв iншими, насамперед у сферi монопольного цiноутворення та за рахунок зниження якостi продукцiї, послуг, сприяння зростанню ефективної соцiально орiєнтованої економiки;
бюджетна полiтика, спрямована на оптимiзацiю та рацiоналiзацiю формування доходiв i використання державних фiнансових ресурсiв, пiдвищення ефективностi державних iнвестицiй у народне господарство, узгодження загальнодержавних i мiсцевих iнтересiв у сферi мiжбюджетних вiдносин, регулювання державного боргу та забезпечення соцiальної справедливостi при перерозподiлi нацiонального доходу;
податкова полiтика, спрямована на забезпечення економiчно обгрунтованого податкового навантаження на суб'єктiв господарювання, стимулювання суспiльно необхiдної економiчної дiяльностi суб'єктiв, а також дотримання принципу соцiальної справедливостi та конституцiйних гарантiй прав громадян при оподаткуваннi їх доходiв;
грошово-кредитна полiтика, спрямована на забезпечення народного господарства економiчно необхiдним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готiвкового обiгу, залучення коштiв суб'єктiв господарювання та населення до банкiвської системи, стимулювання використання кредитних ресурсiв на потреби функцiонування i розвитку економiки;
валютна полiтика, спрямована на встановлення i пiдтримання паритетного курсу нацiональної валюти щодо iноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервiв та їх ефективне використання;
зовнiшньоекономiчна полiтика, спрямована на регулювання державою вiдносин суб'єктiв господарювання з iноземними суб'єктами господарювання та захист нацiонального ринку i вiтчизняного товаровиробника.
2. Держава здiйснює екологiчну полiтику, що забезпечує рацiональне використання та повноцiнне вiдтворення природних ресурсiв, створення безпечних умов життєдiяльностi населення.
3. У соцiально-економiчнiй сферi держава здiйснює соцiальну полiтику захисту прав споживачiв, полiтику заробiтної плати i доходiв населення, полiтику зайнятостi, полiтику соцiального захисту та соцiального забезпечення.
1. Здiйснення державою економiчної стратегiї i тактики у сферi господарювання спрямовується на створення економiчних, органiзацiйних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй дiяльностi показники прогнозних i програмних документiв економiчного i соцiального розвитку.
2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та розроблення програм економiчного i соцiального розвитку України, система прогнозних i програмних документiв, вимоги до їх змiсту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних i програмних документiв економiчного i соцiального розвитку, повноваження та вiдповiдальнiсть органiв державної влади i органiв мiсцевого самоврядування у цих питаннях.
3. Основними формами державного планування господарської дiяльностi є Державна програма економiчного та соцiального розвитку України, Державний бюджет України, а також iншi державнi програми з питань економiчного i соцiального розвитку, порядок розробки, завдання та реалiзацiя яких визначаються законом про державнi програми.
4. Органи влади Автономної Республiки Крим, мiсцевi органи виконавчої влади та органи мiсцевого самоврядування вiдповiдно до Конституцiї України розробляють i затверджують програми соцiально-економiчного та культурного розвитку вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць та здiйснюють планування економiчного i соцiального розвитку цих одиниць.
5. Суб'єктам господарювання, якi не враховують суспiльнi iнтереси, вiдображенi в програмних документах економiчного i соцiального розвитку, не можуть надаватися передбаченi законом пiльги та переваги у здiйсненнi господарської дiяльностi.
1. Держава для реалiзацiї економiчної полiтики, виконання цiльових економiчних та iнших програм i програм економiчного i соцiального розвитку застосовує рiзноманiтнi засоби i механiзми регулювання господарської дiяльностi.
3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видiв засобiв державного регулювання господарської дiяльностi визначаються цим Кодексом, iншими законодавчими актами, а також програмами економiчного i соцiального розвитку. Встановлення та скасування пiльг i переваг у господарськiй дiяльностi окремих категорiй суб'єктiв господарювання здiйснюються вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв.
4. Обмеження щодо здiйснення пiдприємницької дiяльностi, а також перелiк видiв дiяльностi, в яких забороняється пiдприємництво, встановлюються Конституцiєю України та законом.
1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економiки шляхом формування на договiрнiй (контрактнiй) основi складу та обсягiв продукцiї (робiт, послуг), необхiдної для державних потреб, розмiщення державних контрактiв на поставку (закупiвлю) цiєї продукцiї (виконання робiт, надання послуг) серед суб'єктiв господарювання, незалежно вiд їх форми власностi.
2. Державний контракт - це договiр, укладений державним замовником вiд iменi держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економiчнi та правовi зобов'язання сторiн i регулюються їх господарськi вiдносини.
3. Поставки продукцiї для державних потреб забезпечуються за рахунок коштiв Державного бюджету України та iнших джерел фiнансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом.
4. У випадках, передбачених цим Кодексом та iншими законами, Кабiнет Мiнiстрiв України, iншi органи виконавчої влади можуть встановлювати державнi завдання, що є обов'язковими для суб'єктiв господарювання.
5. Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупiвлю) продукцiї, виконання робiт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються законом.
6. Особливостi вiдносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупiвлею) для державних потреб сiльськогосподарської продукцiї, продовольства, озброєння та вiйськової технiки, а також iнших спецiально визначених (специфiчних) товарiв, регулюються вiдповiдно до закону.
1. Лiцензування, патентування певних видiв господарської дiяльностi та квотування є засобами державного регулювання у сферi господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної полiтики у цiй сферi та захист економiчних i соцiальних iнтересiв держави, суспiльства та окремих споживачiв.
2. Правовi засади лiцензування, патентування певних видiв господарської дiяльностi та квотування визначаються виходячи з конституцiйного права кожного на здiйснення пiдприємницької дiяльностi, не забороненої законом, а також принципiв господарювання, встановлених у статтi 6 цього Кодексу.
3. Лiцензiя - документ державного зразка, який засвiдчує право суб'єкта господарювання-лiцензiата на провадження зазначеного в ньому виду господарської дiяльностi протягом визначеного строку за умови виконання лiцензiйних умов. Вiдносини, пов'язанi з лiцензуванням певних видiв господарської дiяльностi, регулюються законом.
4. У сферах, пов'язаних iз торгiвлею за грошовi кошти (готiвку, чеки, а рiвно з використанням iнших форм розрахункiв та платiжних карток на територiї України), обмiном готiвкових валютних цiнностей (у тому числi операцiї з готiвковими платiжними засобами, вираженими в iноземнiй валютi, та з платiжними картками), у сферi грального бiзнесу та побутових послуг, iнших сферах, визначених законом, може здiйснюватися патентування пiдприємницької дiяльностi суб'єктiв господарювання.
Торговий патент - це державне свiдоцтво, яке засвiдчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами пiдприємницької дiяльностi впродовж встановленого строку. Спецiальний торговий патент - це державне свiдоцтво, яке засвiдчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування вiдповiдно до закону. Порядок патентування певних видiв пiдприємницької дiяльностi встановлюється законом.
5. У необхiдних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обiгу певних товарiв i послуг. Порядок квотування виробництва та/або обiгу (включаючи експорт та iмпорт), а також розподiлу квот встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України вiдповiдно до закону.
стандарти;
кодекси усталеної практики;
класифiкатори;
технiчнi умови.
2. Застосування стандартiв чи їх окремих положень є обов'язковим для:
суб'єктiв господарювання, якщо на стандарти є посилання в технiчних регламентах;
учасникiв угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукцiї, якщо в нiй (ньому) є посилання на певнi стандарти;
виробника чи постачальника продукцiї, якщо вiн склав декларацiю про вiдповiднiсть продукцiї певним стандартам чи застосував позначення цих стандартiв у її маркуваннi.
3. У разi виготовлення продукцiї на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено iншi вимоги, нiж тi, що встановлено технiчними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частинi вимог до процесу виготовлення продукцiї, її зберiгання та транспортування на територiї України.
| | (У редакцiї Закону України вiд 01.12.2005 р. N 3164-IV) |
1. Держава може надавати дотацiї суб'єктам господарювання: на пiдтримку виробництва життєво важливих продуктiв харчування, на виробництво життєво важливих лiкарських препаратiв та засобiв реабiлiтацiї iнвалiдiв, на iмпортнi закупiвлi окремих товарiв, послуги транспорту, що забезпечують соцiально важливi перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичнiй соцiально-економiчнiй або екологiчнiй ситуацiї, з метою фiнансування капiтальних вкладень на рiвнi, необхiдному для пiдтримання їх дiяльностi, на цiлi технiчного розвитку, що дають значний економiчний ефект, а також в iнших випадках, передбачених законом.
2. Держава може здiйснювати компенсацiї або доплати сiльськогосподарським товаровиробникам за сiльськогосподарську продукцiю, що реалiзується ними державi.
3. Пiдстави та порядок застосування засобiв державної пiдтримки суб'єктiв господарювання визначаються законом.
1. Система оподаткування в Українi, податки i збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економiчної доцiльностi, соцiальної справедливостi, поєднання iнтересiв суспiльства, держави, територiальних громад, суб'єктiв господарювання та громадян.
2. З метою вирiшення найважливiших економiчних i соцiальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктiв господарювання, повиннi передбачати:
3. Ставки податкiв мають нормативний характер i не можуть встановлюватись iндивiдуально для окремого суб'єкта господарювання.
4. Система оподаткування в Українi повинна передбачати граничнi розмiри податкiв i зборiв, якi можуть справлятись з суб'єктiв господарювання. При цьому податки та iншi обов'язковi платежi, що вiдповiдно до закону включаються до цiни товарiв (робiт, послуг) або вiдносяться на їх собiвартiсть, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно вiд результатiв їх господарської дiяльностi.
1. Держава здiйснює антимонопольно-конкурентну полiтику та сприяє розвитковi змагальностi у сферi господарювання на основi загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабiнету Мiнiстрiв України.
2. Державна полiтика у сферi економiчної конкуренцiї, обмеження монополiзму в господарськiй дiяльностi та захисту суб'єктiв господарювання i споживачiв вiд недобросовiсної конкуренцiї здiйснюється уповноваженими органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування.
3. Органам державної влади та органам мiсцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дiї, якi усувають конкуренцiю або необгрунтовано сприяють окремим конкурентам у пiдприємницькiй дiяльностi, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановленi винятки з цього правила з метою забезпечення нацiональної безпеки, оборони чи iнших загальносуспiльних iнтересiв.
4. Правила конкуренцiї та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом та iншими законами.
1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостiйно здiйснювати господарську дiяльнiсть, що не суперечить законодавству.
3. Держава здiйснює контроль i нагляд за господарською дiяльнiстю суб'єктiв господарювання у таких сферах:
збереження та витрачання коштiв i матерiальних цiнностей суб'єктами господарських вiдносин - за станом i достовiрнiстю бухгалтерського облiку та звiтностi;
фiнансових, кредитних вiдносин, валютного регулювання та податкових вiдносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою i розрахункової дисциплiни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисциплiни;
цiн i цiноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цiн на продукцiю i послуги;
водних вiдносин i лiсового господарства - за використанням та охороною вод i лiсiв, вiдтворенням водних ресурсiв i лiсiв;
виробництва i працi - за безпекою виробництва i працi, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологiчною, санiтарно-гiгiєнiчною безпекою; за дотриманням стандартiв, норм i правил, якими встановлено обов'язковi вимоги щодо умов здiйснення господарської дiяльностi;
зовнiшньоекономiчної дiяльностi - з питань технологiчної, економiчної, екологiчної та соцiальної безпеки.
4. Органи державної влади i посадовi особи, уповноваженi здiйснювати державний контроль i державний нагляд за господарською дiяльнiстю, їх статус та загальнi умови i порядок здiйснення контролю i нагляду визначаються законами.
5. Незаконне втручання та перешкоджання господарськiй дiяльностi суб'єктiв господарювання з боку органiв державної влади, їх посадових осiб при здiйсненнi ними державного контролю та нагляду забороняються.
6. Органи державної влади i посадовi особи зобов'язанi здiйснювати iнспектування та перевiрки дiяльностi суб'єктiв господарювання неупереджено, об'єктивно i оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права i законнi iнтереси суб'єктiв господарювання.
7. Суб'єкт господарювання має право на одержання iнформацiї про результати iнспектування i перевiрок його дiяльностi не пiзнiш як через тридцять днiв пiсля їх закiнчення, якщо iнше не передбачено законом. Дiї та рiшення державних органiв контролю та нагляду, а також їх посадових осiб, якi проводили iнспектування i перевiрку, можуть бути оскарженi суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.
8. Усi суб'єкти господарювання зобов'язанi здiйснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облiк результатiв своєї роботи, складати статистичну iнформацiю, а також надавати вiдповiдно до вимог закону фiнансову звiтнiсть та статистичну iнформацiю щодо своєї господарської дiяльностi, iншi данi, визначенi законом. Забороняється вимагати вiд суб'єктiв господарювання надання статистичної iнформацiї та iнших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав i законних iнтересiв. Права та законнi iнтереси зазначених суб'єктiв захищаються шляхом:
визнання повнiстю або частково недiйсними актiв органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, актiв iнших суб'єктiв, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законнi iнтереси суб'єкта господарювання або споживачiв; визнання недiйсними господарських угод з пiдстав, передбачених законом;
вiдновлення становища, яке iснувало до порушення прав та законних iнтересiв суб'єктiв господарювання;
3. Порядок захисту прав суб'єктiв господарювання та споживачiв визначається цим Кодексом, iншими законами.
1. З метою сприяння розвитку нацiональної економiки, її iнтеграцiї у свiтове господарство, а також створення сприятливих умов для пiдприємницької дiяльностi в Українi можуть створюватися торгово-промисловi палати як добровiльнi об'єднання пiдприємцiв та органiзацiй. Торгово-промислова палата є недержавною самоврядною статутною органiзацiєю, створеною на засадах членства, що має статус юридичної особи.
4. Суб'єкти господарювання - роботодавцi мають право на об'єднання в органiзацiї роботодавцiв для реалiзацiї та захисту своїх прав.
5. Органiзацiї роботодавцiв є самоврядними статутними органiзацiями, що утворюються на засадах добровiльностi та рiвноправностi з метою представництва i захисту законних iнтересiв роботодавцiв. Органiзацiї роботодавцiв можуть об'єднуватися у спiлки та iншi статутнi об'єднання роботодавцiв.
6. Порядок утворення та засади дiяльностi органiзацiй та об'єднань роботодавцiв визначаються законом.
1. Держава здiйснює управлiння державним сектором економiки вiдповiдно до засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики.
2. Суб'єктами господарювання державного сектора економiки є суб'єкти, що дiють на основi лише державної власностi, а також суб'єкти, державна частка у статутному фондi яких перевищує п'ятдесят вiдсоткiв чи становить величину, яка забезпечує державi право вирiшального впливу на господарську дiяльнiсть цих суб'єктiв.
3. Повноваження суб'єктiв управлiння у державному секторi економiки - Кабiнету Мiнiстрiв України, мiнiстерств, iнших органiв влади та органiзацiй щодо суб'єктiв господарювання визначаються законом.
4. Законом можуть бути визначенi види господарської дiяльностi, яку дозволяється здiйснювати виключно державним пiдприємствам, установам i органiзацiям.
5. Держава реалiзує право державної власностi у державному секторi економiки через систему органiзацiйно-господарських повноважень вiдповiдних органiв управлiння щодо суб'єктiв господарювання, що належать до цього сектора i здiйснюють свою дiяльнiсть на основi права господарського вiдання або права оперативного управлiння.
6. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторi економiки визначається уповноваженими органами управлiння вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв. Вiдносини органiв управлiння з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здiйснюватися на договiрних засадах.
7. Держава застосовує до суб'єктiв господарювання у державному секторi економiки усi засоби державного регулювання господарської дiяльностi, передбаченi цим Кодексом, враховуючи особливостi правового статусу даних суб'єктiв.
8. Законом встановлюються особливостi здiйснення антимонопольно-конкурентної полiтики та розвитку змагальностi у державному секторi економiки, якi повиннi враховуватися при формуваннi вiдповiдних державних програм.
9. Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних пiдприємств з урахуванням вимог, зазначених у главi 23 цього Кодексу.
10. Органам управлiння, якi здiйснюють органiзацiйно-господарськi повноваження стосовно суб'єктiв господарювання державного сектора економiки, забороняється делегувати iншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власнiстю i повноваження щодо управлiння дiяльнiстю суб'єктiв господарювання, за винятком делегування названих повноважень вiдповiдно до закону органам мiсцевого самоврядування та iнших випадкiв, передбачених цим Кодексом та iншими законами.
1. Органи мiсцевого самоврядування здiйснюють свої повноваження щодо суб'єктiв господарювання виключно в межах, визначених Конституцiєю України, законами про мiсцеве самоврядування та iншими законами, що передбачають особливостi здiйснення мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi, iншими законами. Органи мiсцевого самоврядування можуть здiйснювати щодо суб'єктiв господарювання також окремi повноваження органiв виконавчої влади, наданi їм законом.
2. Вiдносини органiв мiсцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здiйснюватися також на договiрних засадах.
3. Правовi акти органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування, прийнятi в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усiма учасниками господарських вiдносин, якi розташованi або здiйснюють свою дiяльнiсть на вiдповiднiй територiї.
4. Незаконне втручання органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування у господарську дiяльнiсть суб'єктiв господарювання забороняється. Не допускається видання правових актiв органiв мiсцевого самоврядування, якими встановлюються не передбаченi законом обмеження щодо обiгу окремих видiв товарiв (послуг) на територiї вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць.
5. Органи та посадовi особи мiсцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання недiйсними актiв пiдприємств, iнших суб'єктiв господарювання, якi обмежують права територiальних громад, повноваження органiв мiсцевого самоврядування.
6. Органи, посадовi та службовi особи мiсцевого самоврядування несуть вiдповiдальнiсть за свою дiяльнiсть перед суб'єктами господарювання, пiдстави, види i порядок якої визначаються Конституцiєю України та законом.
7. Спори про поновлення порушених прав суб'єктiв господарювання та вiдшкодування завданої їм шкоди внаслiдок рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв, посадових або службових осiб мiсцевого самоврядування при здiйсненнi ними своїх повноважень вирiшуються в судовому порядку.
1. Управлiння господарською дiяльнiстю у комунальному секторi економiки здiйснюється через систему органiзацiйно-господарських повноважень територiальних громад та органiв мiсцевого самоврядування щодо суб'єктiв господарювання, якi належать до комунального сектора економiки i здiйснюють свою дiяльнiсть на основi права господарського вiдання або права оперативного управлiння.
2. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторi економiки визначається уповноваженими органами управлiння вiдповiдно до вимог цього Кодексу та iнших законiв. Вiдносини органiв управлiння мiж зазначеними суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здiйснюватися на договiрних засадах.
3. Суб'єктами господарювання комунального сектора економiки є суб'єкти, що дiють на основi лише комунальної власностi, а також суб'єкти, у статутному фондi яких частка комунальної власностi перевищує п'ятдесят вiдсоткiв чи становить величину, яка забезпечує органам мiсцевого самоврядування право вирiшального впливу на господарську дiяльнiсть цих суб'єктiв.
4. Законом можуть бути встановленi особливостi здiйснення антимонопольно-конкурентної полiтики щодо комунального сектора економiки, а також додатковi вимоги та гарантiї права власностi Українського народу i права комунальної власностi при реалiзацiї процедури банкрутства щодо суб'єктiв господарювання комунального сектора економiки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий