Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, найгострішою є проблема збереження миру. Людська цивілізація, по-суті, повторює своєю історією біблійне оповідання про Адама і Єву, які до гріхопадіння були безсмертні. Можна сказати, що подібне гріхопадіння всього людства сталося у ХХ ст. До появи сучасних видів зброї кожен усвідомлював: людина - смертна, людство - вічне. Атомне бомбардування Хіросіми та Нагасакі сповістило сумну новину - людство стало смертним. Навіть локальні війни сьогодні здатні завдати природі і людству непоправної шкоди. Мовою військових - неприйнятних збитків.
Цивільний світ не помітив, як змінилося місце військових у суспільстві. Сучасні армії в останніх війнах у всьому світі все частіше не стільки захищають своїх цивільних співвітчизників, скільки захищаються ними. У І світовій війні лише 10% загиблих були цивільними людьми, у ІІ - 50%. Так звані "малі війни" другої половини ХХ ст. змінили пропорцію - 10-15% загиблих - військові, 85-90% - мирні цивільні люди. Ще у ІІ світовій війні прагнули відтягнути бойові дії від міст, протягом попередніх століть майже усі відомі битви відбувалися в полях. Зараз - армії ховаються в містах, їх і бомблять. Отже, збереження миру сьогодні - це проблема виживання людства.
Гонка озброєнь є великою спокусою для військових (значна частина дослідників сучасної югославської війни однією з причин початку конфлікту називає потребу випробувати зброю в умовах реальних боїв). За своєю економічною суттю гонка озброєнь - це форма знищення певної частки національного багатства кожної даної країни. А з екологічних позицій - це суттєвий фактор забруднення навколишнього середовища найнебезпечнішими речовинами, що використовуються для створення зброї масового знищення - ядерної, хімічної, бактеріологічної.
Не лише гонка озброєнь, але і звичайне цивільне виробництво породжує та загострює екологічні проблеми цивілізації. Наше розуміння екологічних проблем дуже далеке від реального їх стану. Слід розуміти: найменше втручання в природну рівновагу породжує дисгармонію. В свій час вчених вразив той факт, що карта розповсюдження поливного землеробства в стародавньому світі майже у найменших деталях повторює карту розповсюдження матерії у світі. Дуже сумнівно, щоб це був випадковий збіг.
Стратегія маркетингу визначає, як потрібно застосовувати структуру маркетингу, щоб залучити і задовольнити цільові ринки і досягти цілей організації. У вирішеннях про структуру маркетингу головне - планування продукції, збут, просування і ціна.
Стратегія повинна бути максимально ясної.. (Наприклад, планування нової продукції повинно передбачати встановлення пріоритетів, розподіл відповідальності, тимчасовий і виробничий графіки, підтримку просування і потреби в навчанні персоналу.) От приклад поганої, нечіткої стратегії: для того щоб збільшити частку на ринку для товару 4, додаткові засоби будуть виділені на дизайн і рекламу. Гарна стратегія тієї ж організації повинна показати більш чіткі напрямки діяльності. Частка на ринку товару 4 повинна бути збільшена з 6 до 8 % протягом 12 місяців за допомогою розробки привабливого і функціонального упакування; посиленою рекламою для залучення 200 основних споживачів, зміни реконструкції товару для поліпшення його зовнішнього вигляду без збільшення витрат.
Часто фірма вибирає стратегію з двох і більш можливих варіантів. Наприклад, компанія, що хоче збільшити свою частку на ринку до 40%, може зробити це декількома шляхами: створити більш сприятливий спосіб товару через інтенсивну рекламу; збільшити чисельність торгового персоналу; представити нову модель; понизити ціни і продавати через велике число роздрібних магазинів; Ефективно об'єднати і скоординувати всі ці елементи маркетингу.
Кожна з альтернатив відчиняє різні можливості для маркетологів. Наприклад цінова стратегія може бути дуже гнучкої, оскільки ціни змінювати легше, ніж створювати різні модифікації товару. Однак стратегію, що базується на низьких цінах, легше усього скопіювати. Крім того, удала цінова стратегія може привести до цінової війни, що дуже погано подіє на чистий прибуток. На відміну від цього стратегію, засновану на перевагах розміщення, важко копіювати в силу тривалих термінів оренди і неприступності відповідних місць для конкурентів. Але вона може бути негнучкої і погано адаптуватися до змін навколишнього середовища.
Чотири підходи до планування стратегії подані в наступних підрозділах: матриця можливостей по товарах/ринкам, матриця "Бостон консалтинг груп", вплив ринкової стратегії на прибуток (PIMS) і загальна стратегічна модель Портеру ( у рамках усіх цих підходів організація окремо оцінює і використовує усі свої можливості, товари і напрямки діяльності. На основі цих оцінок розподіляються зусилля і ресурси компанії, а також розробляються відповідні стратегії маркетингу.)
Програма впливу ринкової стратегії на прибуток
Програма впливу ринкової стратегії на прибуток (PIMS), Інститутом стратегічного планування, припускає збір даних від ряду корпорацій для того, щоб установити взаємозв'язок між різними економічними параметрами і двома характеристиками функціонування організації: прибутком від інвестицій і рухом наявних засобів. Інформація збирається підрозділами й агрегується по галузях. Аналізуючи загальні дані по галузі, організація може визначити вплив різних маркетингових стратегій на функціонування.
Відповідно до результатів 1983 р. у США на прибуток сильніше усього впливали наступні чинники, зв'язані з маркетингом: частка на ринку щодо трьох головних конкурентів; вартість, додана компанією; ріст галузі; якість продукції; рівень іновації/диференціації і вертикальна інтеграція (володіння наступними каналами збуту). Що стосується руху коштів, дані PIMS говорять про те, що ринки, що зростають, жадають від компанії засобів, відносна висока частка на ринку поліпшує надходження грошей, а високі рівні інвестицій поглинають гроші. Ці висновки дуже схожі з результатами, що дає матриця "Бостон консалтинг груп".
Інформація направляється компаніям, що приймають участь, у наступних формах:
стандартні повідомлення - інформація про середній прибуток від інвестицій, конкуренції, технології і структурі витрат;
повідомлення по аналізі стратегій - опис впливу змін у стратегії на коротко- і довгостроковий прибуток від інвестицій і рух наявних засобів;
повідомлення про оптимальні стратегії - виклад стратегії, що максимізує результати;
порівняльні повідомлення - аналіз тактики схожих конкурентів, як щасливих, так і невдачливих.
Загальна стратегічна модель Портеру
Загальна стратегічна модель Портеру розглядає дві основні концепції планування маркетингу й альтернативи, властиві кожною з них: вибір цільового ринку (у рамках усієї галузі або окремих сегментів) і стратегічна перевага (унікальність або ціна).
Об’єднуючи ці дві концепції, модель Портеру ідентифікує наступні базові стратегії: перевага по витратах, диференціація і концентрація.
Використовуючи стратегію переваги по витратах, фірма орієнтується на широкий ринок і робить товари у великій кількості. За допомогою масового виробництва вона може мінімізувати питомі витрати і пропонувати низькі ціни. Це дозволяє мати більш високу частку прибули в порівнянні з конкурентами, краще реагувати на ріст собівартості і залучати споживачів, що орієнтуються на рівень цін.
Використовуючи стратегію диференціації, фірма націлюється на великий ринок, пропонуючи товар, що розглядається виделяющийся як. Компанія випускає привабливий для багатьох товар, що проте розглядається споживачами як унікальний у силу його дизайну, характеристик, приступності, надійності і т.д. У результаті ціна не грає настільки важливої ролі, і споживачі набувають достатньої лояльності до товарної марки.
У рамках стратегії концентрації компанія виділяє специфічний сегмент ринку через низькі ціни або унікальну пропозицію. Вона може контролювати витрати за допомогою концентрації зусиль на декількох ключових товарах, призначених для специфічних споживачів, створенні особою репутації при обслуговуванні ринку, що може бути незадоволений конкурентами.
Відповідно до моделі Портеру залежність між долей на ринку і прибутковістю носить U - образний характер. Фірма з невеликий долей ринку може процвітати за допомогою розробки чітко сконцентрованої стратегії. Компанія, що має велику частку ринку, може процвітати в результаті переваги по загальних витратах або диференційованої стратегії. Однак компанія може "зав'язнути в середині", якщо вона не має у своєму розпорядженні ефективну й унікальну продукцію або перевагам по загальних витратах. На відміну від матриці "Бостон консалтинг груп" і програми PIMS відповідно до моделі Портеру невелика фірма може мати прибуток, концентруючись на якийсь одній конкурентній "ніші", навіть якщо її загальна частка на ринку буде незначної. Фірмі не обов'язково бути великий, щоб мати гарні показники.
6. Міжнародна трудова міграція
Загальна характеристика населення і трудових
ресурсів світу
При аналізі і плануванні трудових ресурсів використовуються такі поняття, як «населення», «трудові ресурси», «економічно активне населення» (зайняте і незайняте у виробництві), «непрацездатне населення».
2. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
В основі сучасної теорії управління лежать насамперед дві основні течії економічної науки: кейнсіанство і класичний підхід, або неокейнсіанство та монетаризм (неокласичний підхід). Саме ці два теоретичні напрями створили і визначають сьогоднішні механізми, інструменти та критерії оцінки управління зовнішньоекономічною діяльністю країн із ринковою економікою і міжнародних економічних та фінансових інституцій.
3. Модель Хекшера-Оліна-Самуельсона та новітні теорії зовнішньої торгівлі
Як зазначалось вище, головним фактором, що впливає на виробництво товарів, А.Сміт і Д.Рікардо вважали працю, тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості. З появою різноманітних варіантів теорії факторів виробництва, яка виділяє три основні фактори - працю, землю і капітал, послідовники класичної політекономії (так звані неокласики) почали пояснювати міжнародну торгівлю через теорію факторів виробництва. В 20-х-30-х роках XX століття найбільший внесок в теорію міжнародної торгівлі зробили шведські вчені Елі Хекшер та його учень Бертіл Олін. Вони створили теорію міжнародної торгівлі, яка пізніше одержала назву теореми Хекшера-Оліна
З огляду на те, що останнім часом теорія маркетингу набу-ває все більшого поширення у виробничій практиці, пропону-ємо для майбутніх фахівців най-
уживанішу лексику цієї науки.
Словник ключових термінів з дисципліни «Маркетинг» призначено для широкого кола читачів, насамперед студентів, аспірантів економічних вищих навчальних закладів, маркето-логів підприємств і орга¬нізацій.
Мета словника — допомогти читачеві скласти загальне уявлення про мову маркетингу, без оволодіння якою не зможе досягти успіху сучасний підприємець, маркетолог, менеджер.
Цей словник також стане в пригоді під час вивчення курсу «Маркетинг».
Назва “баланс” походить від лат. “bis” – двічі, “lanx” – чаша терезів, тобто “баланс” – дві чаші терезів.
Баланас – це метод відображення стану господарських засобів ( майна ) за їхнім складом і джерелами утворення у вартісній одиниці на певну дату.
За формою баланс таблиця на лівій стороні якої відображають склад і розміщення господарських засобів і яка називається: активом, а на правій стороні що називають: пасивом відображають джерела формування господарських засобів.
Процес заготівлі і придбання матеріальних цінностей – це сукупність господарських операцій, пов’язаних із забезпеченням підприємства предметами і засобами праці, необхідними для здійснення господарської діяльності.
Господарські засоби – сукупність матеріальних цінностей, які залучені до господарської діяльності, або є її результатом, а також грошові кошти та різні права.
Для правильного управління господарською діяльністю необхідно мати інформацію не тільки про загальну суму господарських засобів підприємства, а й про джерела їх утворення та цільове призначення.
Заключною стадією кругообороту господарських засобів є процес реалізації.
Реалізація – це продаж вироблених чи перепродаж товарів і послуг з одержанням грошового доходу. У процесі реалізації виникають розрахункові взаємовідносини підприємства з покупцями продукції. Процес продажу завершує кругообіг засобів і створює передумови для нового кругообігу.
Важливим у процесі кругообороту капіталу є процес виробництва, який являє собою сукупність операцій з виготовлення продукції, виконання робіт та надання послуг. Це зумовлює відповідно витрати підприємства на виробництво продукції:
витрати сировини і матеріалів на виготовлення продукції.
амортизація засобів праці зайнятих у виробництві.
заробітна плата нарахована працівникам та інші витрати пов’язані з організацією та управлінням процесу виробництва.
Бухгалтерський облік має на меті:
Здійснення обліку витрат, матеріалів, трудових та фінансових ресурсів на виробництво продукції, визначення обсягів отриманої продукції (виконаних робіт, наданих послуг ) розрахунки витрат на продукцію виробництво якої не завершено, розрахунок вартості готової продукції та калькулювання собівартості одиниці продукції.
Відповідно до ПСБО № 16 – витрати витратами визнаються, або зменшення активів або збільшення забовязань що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за винятком зменшення капіталу в наслідок його вилучення, або розподілу власниками за умов що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати виробництва це виражені в грошовій формі поточні витрати матеріали, трудових фінансових та інших ресурсів на виробництво продукції.
Розрізняють такі витрати:
1.Поточні витрати – здійснюються в процесі виробництва.
2.Одноразові витрати – у формі вкладення коштів у виробничі фонди до початку виробництва.
Витрати виробництва є основним складником ціни на продукцію підприємства, вони визначають її собівартість.
Собівартість продукції –виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг ).
Існують такі види собівартості:
Виробнича собівартість – відображає витрати на виробництво продукції.
Повна собівартість – крім витрат на виробництво включає витрати на збут
Для правильного визначення собівартості продукції в обліку витрати на виробництво можна згрупувати за певними ознаками.
Прямі – сировина, основні матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, заробітна плата тощо.
Непрямі – на утримання та експлуатацію устаткування, загально виробничі тощо.
Основні витрати – це витрати які пов’язані з виробництвом продукції та складають її матеріальну основу.
Накладні витрати – пов’язані з обслуговуванням виробництва і управління ним.
Прямі – безпосередньо пов’язані з виробництвом певного виду продукції.
Непрямі – пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, тому у собівартість продукції прямо не можуть бути віднесені, вони включаються у собівартість окремих видів продукції за допомогою спеціальних методів.
До виробничої собівартості продукції ( робіт, послуг ) включають такі витрати.
Складові виробничої собівартості:
Виробнича собівартість
Прямі матеріальні витрати
Прямі витрати на оплату праці
Інші прямі витрати
Загально виробничі витрати
Постійні Змінні
Прямі матеріальні витрати – вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу виробленої продукції, куплених напівфабрикатів, комплектуючих, допоміжних та інших матеріалів які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретні об’єкти витрат.
Прямі витрати на оплату праці – заробітна плата та інші виплати зайняті у виробництві продукції, виконання робіт або надання послуг, які мають бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат.
Інші прямі витрати – усі інші виробничі витрати, які можуть бути віднесені на конкретний об’єкт зокрема відрахування на соц.заходи, амортизаційні витрати від браку тощо.
Загально виробничі витрати:
-на управління виробництвом
-амортизація основних засобів і нематеріальних активів, загально виробничого призначення.
-На утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, інших необоротних активів загольновиробничого призначення.
-Витрати на вдосконалення технологій та організації виробництва.
-На опалення, освітлення, воду та інше утримання виробничих приміщень.
-На обслуговування виробничого процесу.
-На охорону праці, техніку безпеки й охорону довкілля.
Постійні загально виробничі витрати – витрати на обслуговування й управління виробництва, що залишаються не змінними при зміні обсягу діяльності.
Змінні загально виробничі витрати – це витрати на обслуговування виробництва і управління ним, що змінюються прямопропорціонально до змін обсягу діяльності.
Основним рахунком для обліку витрат на виробництві є рах.23, на якому відображають прямі витрати пов’язані з випуском продукції. Аналітичний облік на рах.23виробництво ведеться у розрізі видів основного та допоміжного виробництва за видами продукції.
Залишок на рах.23 виробництво на кінець місяця показує вартість незавершеного виробництва. Залишок відображають у другому розділі акт. Балансу. Прямі витрати пов’язані з виробництвом продукції, списуються на Дт рах.23 виробництво, з Кт рах.20 виробничі запаси 66 розрахунок з оплати праці тощо.
Для обліку витрат на обслуговування та управління виробництвом призначений рах.91 –загально виробничі витрати, такі витрати відображаються:
Дт 91 – загально виробничі витрати
Кт 13 - знос необоротних активів
Кт 20 – виробничі запаси ( на суму витрачених на обслуговування і управління матеріальних ресурсів)
Кт 23 – виробництво ( на суму послуг наданих допоміжними виробництвами )
Кт 37 - розрахунок з різними дебіторами ( витрати на оплату відряджень ).
Кт 66 – розрахунки з оплати праці ( на суму зарплати управлінському й обслуговуючому персоналу ).
Кт 68 – розрахунки з іншими операціями ( на суму робіт і послуг, сторонніх організацій ).
Витрати зібрані на рах.91 – загально виробничі витрати, на при кінці місяця списуються на
Дт рах.23 – виробництво, після списання і розподілу непрямих витрат на рах.91 – загально виробничі витрати сальдо відсутнє рахунок закривається і в балансі не відображається.
Зібрані на Дт рах.23 прямі та непрямі витрати складають фактичну собівартість виготовленої продукції. На фактичну собівартість випущеної з виробництва готової продукції складають запис: