Бухгалтерський облік на підприємствах малого бізнесу(конспект лекцій)

Тема 1. Роль малого бізнесу в економіці України та організація обліку на малих підприємствах

1. Мале підприємництво: сутність, види малих підприємств, порядок створення, діяльності, ліквідації.

2. Розвиток малого бізнесу в Україні. Державна підтримка малого бізнесу.

3. Організація обліку на малих підприємствах.

1.     Мале підприємництво: сутність, види малих підприємств, порядок створення, діяльності, ліквідації

Під малим підприємництвом розуміється діяльність, яка здійснюється відносно невеликою групою осіб, або підприємство під управлінням одного власника. Проте однозначного визначення у світі не існує. За оцінками експертів Світового банку тільки в країнах, що розвиваються, існує більше 50 класифікаційних ознак малого  підприємства. Дані таблиці 1.1, де  наведено приклади застосування класифікаційних ознак, свідчать про те, що законодавство різних країн неоднаково встановлює критерії визначення  малих підприємств, однак скрізь одним із них є чисельність працюючих. Щоправда розмір цього показника - різний. Так, наприклад, в США встановлена межа чисельності працюючих на малому підприємстві 500 осіб, в Угорщині кількість зайнятих на таких підприємствах не повинна перевищувати 350 осіб, а в Болгарії –50 осіб .

Таблиця 1.1 - Класифікаційні ознаки малих підприємств в різних                        країнах світу

Країна	Класифікаційні характеристики
Японія	Чисельність працюючих	Розмір капіталу	Галузева належність
Південна Корея	Чисельність працюючих	Суми активів	Обсяги щорічного продажу
Німеччина	Чисельність працюючих	Річний оборот	-
Великобританія	Чисельність працюючих	Річний оборот	-
Італія	Чисельність працюючих	Обсяги основного капіталу	-

В Японії встановлено 7 груп малих підприємств:

1 група – кількість працюючих від 1 до 4 осіб;

2 група – кількість працюючих від 5 до 9 осіб;

3 група – кількість працюючих від 10 до 29 осіб;

4 група – кількість працюючих від 30 до 49 осіб;

5 група – кількість працюючих від 50 до 99 осіб;

6 група – кількість працюючих від 100 до 299 осіб;

7 група – кількість працюючих від 300 до 499 осіб.

Більш великі угрупування приводяться в статистичному збірнику Німеччини:

1 група – кількість працюючих від 20 до 49 осіб;

2 група – кількість працюючих від 50 до 99 осіб;

3 група – кількість працюючих від 100 до 199 осіб;

4 група – кількість працюючих від 200 до 499 осіб.

Поряд з використанням чисельності працюючих застосовуються й інші показники. Так, Біла Книга за малими підприємствами Японії відносить до малого бізнесу компанії з капіталом від 10 до 100 млн. ієн. В США Адміністрацією Малого Бізнесу проводиться градація підприємств за обсягом річної виручки на галузевій основі: для  фірм, зайнятих в сфері транспорту для визнання їх малими обсяг річної виручки повинен знаходитися в діапазоні від 3,5 до 20 млн. доларів США, в будівництві – від 9 до 21 млн. доларів США, в оптовій торгівлі - від 15 до 35 млн. доларів США, в роздрібній торгівлі – від 3,5 до 13,5 млн. доларів США, в сфері послуг – від 2,5 до 14,5 млн. доларів США.

Отже, градація розмірів малих підприємств здійснюється і за видами галузей економіки країни. Очевидно, що розміри малого підприємства сфери торгівлі повинні бути меншими, ніж, наприклад, в обробній промисловості чи будівництві.

З набранням чинності з 1 січня 2004 року Господарського кодексу України «малими вважаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції /робіт, послуг/ за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тисяч євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні”[1].

В залежності від форм власності розрізняють такі малі підприємства:

- приватне, яке діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання /юридичної особи/;

- колективної власності (засновується на колективній власності);

- комунальне, що створюється на основі комунальної власності територіальної громади;

 - державне, в основу якого покладено державну власність;

- засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності);

Мале підприємство може створюватися, як юридична особа, шляхом об'єднання майна громадян та/або юридичних осіб і їх участі в підприємницькій діяльності. В такому разі воно визнається господарським товариством. Розрізняють:

- акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків в межах вартості належних їм акцій;

- товариство з обмеженою відповідальністю. Це товариство має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Воно несе відповідальність тільки своїм майном, а учасники товариства несуть ризик збитків у межах своїх вкладів;

- товариство з додатковою відповідальністю. Його статутний фонд поділений на частки, розмір яких визначено установчими документами. Воно несе відповідальність за зобов'язаннями своїм майном, а в разі його недостатності учасники товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з них;

- повне товариство. Всі учасники товариства відповідно до укладеного ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном;

- командитне товариство. В такому товаристві деякі учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законодавством України може бути звернено стягнення /повні учасники/, а інші учасники,  присутні в діяльності товариства, лише своїми вкладами /вкладники/.

Крім того, якщо в статному фонді підприємства частка іноземного капіталу становить не менш, як десять відсотків, воно вважається підприємством з іноземними інвестиціями, а, коли статутний фонд складається лише з іноземного капіталу - іноземним підприємством.

В залежності від способу заснування та формування статутного фонду малі підприємства можуть бути:

- унітарними – утвореними одним засновником на основі його майна, без поділу статутного фонду на частки. Такими можуть бути державні, комерційні, комунальні, засновані на власності об’єднання громадян або на приватній власності підприємства;

- корпоративними, що утворюються двома або більше засновниками за їх спільним рішенням шляхом об’єднання майна, чи то підприємницької та/або трудової діяльності і діють на підставі їх спільного управління справами підприємства на основі корпоративних прав. До цих підприємств можуть належати приватні підприємства, господарські товариства.

За ступенем самостійності розрізняють:

-   самостійні, незалежні підприємства;

-   підприємства, що залежать від більш великих підприємств.

За галузевою належністю малі підприємства можуть створюватися в усіх галузях народного господарства, їм дозволяється здійснювати всі види діяльності, що не суперечать законодавству і відповідають меті, зазначеній у статуті.  Тому розрізняють:

-         будівельні;

-         промислові;

-         сільськогосподарські;

-         торгівельні та інші малі підприємства.

Найбільш розповсюдженими видами господарської діяльності малих підприємств є:

- виробництво продукції виробничо-технічного призначення;

- виготовлення товарів широкого споживання;

- виробництво, заготівля, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції;

- збір та переробка втор сировини та відходів виробництва;

- ремонт та обслуговування техніки;

- виробниче, житлово-цивільне будівництво;

- роздрібна торгівля та громадське харчування;

- побутове обслуговування;

- організація культурного відпочинку;

- медична допомога;

- туристичні послуги;

- надання правових, транспортно-експедиційних, науково-дослідних, проектних, конструкторських, спортивно-оздоровчих та інших послуг.

Малі підприємства можуть бути створені за рішенням:

-         власника майна (приватне);

-         засновника (господарські товариства);

-         організації (комунальне);

-         трудового колективу (колективне);

-         державних органів (державне);

-         Антимонопольного комітету у разі примусового розподілу.

Засновником малого підприємства є той, хто приймає рішення про його створення.

Функціями засновника є:

1. Визначення виду діяльності;  найменування; місцезнаходження; предмета і мети діяльності; органів управління та їх компетенції; джерел та порядку створення майна; розподілу прибутку; умов реорганізації та припинення діяльності;

2. Розробка і затвердження статуту та подання його на реєстрацію до місцевих органів державної адміністрації.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, яка здійснюється згідно з Господарським кодексом України.

Ліквідація та реорганізація підприємства здійснюється:

1. За рішенням :

-         його власника;

-         трудового колективу;

-         суду або арбітражного суду;

-         органа, за рішенням якого було створено підприємство.

2.     У разі визнання підприємства банкрутом.

При ліквідації підприємства створюється ліквідаційна комісія або інший орган, що здійснює ліквідацію, які визначають порядок та терміни проведення ліквідації і  прийняття претензій, подають оголошення про ліквідацію в пресі за місцезнаходженням підприємства, оцінюють майно, розраховуються з кредиторами, стягують дебіторську заборгованість, складають ліквідаційний баланс. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу підтверджується аудиторською перевіркою.

2. Розвиток малого бізнесу в Україні. Державна підтримка малого бізнесу

Підприємствам сфери малого бізнесу як певному типу господарської поведінки, притаманні такі характерні риси: динамічність; ініціативність; підприємливість; цілеспрямованість; наполегливість у здійсненні задумів; творче ставлення до справи; пошук нетрадиційних рішень і нових засобів дій; готовність до ризику; вміння управляти; оперативність; орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку.

Головною метою малих підприємств, звичайно, є отримання прибутку. Але при цьому їх діяльність спрямована не на надмірне його отримання, а на забезпечення належного рівня свого матеріального становища. Проміжними цілями діяльності підприємств малого бізнесу є найповніше задоволення споживчого попиту на товари та послуги, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів /сегменту ринку/.

Як свідчить міжнародний досвід, малий бізнес сприяє, насамперед, структурній перебудові економіки країни. В розвинених країнах на долю малих підприємств припадає більше 60 відсотків національного валового доходу. Це обумовлено тим, що цей сектор економіки досить чутливий до ринку і своє виробництво та бізнес будує на його вимогу згідно з потребами населення.

Ефективність роботи малих підприємств забезпечується їх оперативним реагуванням на потреби ринку, а також  можливістю швидко забезпечувати ринок необхідною продукцією, товарами, послугами. Як правило, ці підприємства випускають обмежену номенклатуру товарів, застосовуючи при цьому вузькоспеціалізоване обладнання, яке має високу продуктивність і забезпечує належну якість продукції. Це дозволяє в короткі терміни змінювати технологію виробництва, впроваджувати нові високоякісні технологічні процеси, оперативно освоювати продукцію, яка має попит, та технологічні новинки, прогресивні технології, швидко реагувати на зміну ринкового попиту при відносно низьких накладних витратах у порівнянні з аналогічними процесами в умовах діяльності великих і, особливо, державних підприємств.

Малі підприємства не вимагають значних витрат на створення великих і потужних інфраструктурних виробничих та соціально – побутових підрозділів.

Незначні обсяги виробництва дозволяють мобільно і в короткі терміни здійснювати збут та матеріально – технічне забезпечення в залежності від необхідності та стадії готовності продукції, мати невисоку капіталомісткість і швидку окупність вкладених коштів. Так, наприклад, за підрахунками болгарських економістів, витрати на будівельно – монтажні роботи в малій економіці становлять лише 9 – 10 відсотків від загальної величини капіталовкладень, що майже в п'ять разів менше, ніж в умовах великомасштабної промисловості.

Підприємства малого бізнесу в короткий термін дозволяють мобілізувати досить значні фінансові, трудові, виробничі, сировинні та матеріальні ресурси. Вони здатні більш мобільно і ефективно задовольняти потреби невеликих масштабів та місцевого населення. Це невеликі високомеханізовані заводи з випуску будівельних матеріалів (цегли, склоблоків, різного виду плит тощо), що працюють на місцевій сировині, хлібопекарні, підприємства побутового, торгівельного та інших видів обслуговування. Розвиток цього сектору економіки дозволяє ефективно і якісно використовувати місцеві сировинні ресурси.

Малий бізнес суттєво впливає на конкуренцію між підприємствами і спонукає їх до швидкого запровадження ефективних технологій, високопродуктивного обладнання, а також стає серйозним конкурентом для великих фірм, що послаблює їх монополію на ринку збуту.

Малі підприємства здійснюють значний внесок у вирішення проблем зайнятості населення. Так, наприклад, у США, Німеччині, Англії, Іспанії малими підприємствами створено 2/3 робочих місць. В Україні малим бізнесом займаються, створюють підприємства цього сектору і працюють на них переважно ті особи, які втратили свої робочі місця внаслідок кризового стану на підприємствах, в бюджетних структурах. При цьому основу малого підприємництва становлять, як правило, ініціативні, працездатні особи, найчастіше віком до 40 років. Отже, мале підприємництво генерує середній клас, який є гарантом стабільності суспільства.

Таким чином, можна виділити такі переваги малих підприємств порівняно з великими.

По-перше, вони дуже мобільні, можуть швидко реагувати на зміни ринкової кон’юнктури і в залежності від цього налагоджувати виробництво нових видів продукції.

 По-друге, дрібний бізнес створює необхідну для ринку конкуренцію.

По-третє, він характеризується більш високим рівнем залежності від кінцевого результату оплати праці працівників.

По-четверте, малий бізнес дозволяє знизити вартість продукції за рахунок зниження витрат на виробництво.

По-п’яте, малий бізнес характеризується високим сприйняттям досягнень науково-технічного прогресу.

Саме, завдяки цим перевагам, малий бізнес швидкими темпами розвивається в усьому світі. Більшість великих закордонних корпорацій, які лідирують в різноманітних галузях виробництва, розвинулися з малих фірм, створених для випуску на ринок нових видів продукції. Наприклад, з малих підприємств виросли сучасні наукомісткі виробництва Японії – фірми «Хонда», «Саніо», «Ніссан».

В Україні мале підприємництво також розвивається, хоча і не досить швидкими темпами. Розвиток малого бізнесу в Україні  розпочався у 80-х роках XIX сторіччя, коли вона входила до складу Радянського Союзу і був обумовлений зовнішніми факторами – введенням в дію законів „Про кооперативи”, „Про приватну власність”, та внутрішніми – наявністю ринків засобів праці, сировини, трудових ресурсів і необмеженого збуту товарів споживання. Комбінація цих факторів дала змогу малому бізнесу успішно адаптуватися, а в подальшому і розвинутися як в сфері виробництва, так і в сфері послуг, торгівлі. Можна виділити наступні етапи розвитку малого бізнесу в Україні.

Перший етап розвитку малого підприємництва в Україні припадає на 1985 – 1987 роки. Він пов'язаний з насиченістю ринку товарами народного споживання та початком розвитку сфери послуг. В той час із „тіньової” економіки вийшли підпільні цехи, організувалися кооперативи по виробництву предметів споживання та громадського харчування. Характерним для цього етапу розвитку було створення малих підприємств шляхом відокремлення структурних підрозділів від великих підприємств.

Другий етап розвитку малого бізнесу в Україні почався з 1987 року і продовжувався до 1990 року. Він характеризувався зниженням ділової активності у виробництві через зменшення товарних запасів, відхиленнями в плановому веденні господарства. В той період існуючі кооперативи з виробництва товарів народного споживання занадто швидко використовували створені товарні запаси. Відбувалася ліквідація обмежень в оплаті праці, що дозволило збільшити її рівень для працюючого населення. Це призвело до виникнення „вільних” (ті, що не мають товарного підкріплення) грошових коштів, на які і придбавали товари виробничі кооперативи, створюючи тим самим фінансову базу для свого розвитку.

Неплатежі, взаєморозрахунки, бартерні операції прискорили зниження товарних запасів, підвищуючи тим самим ціни на готову продукцію та сировину, поглиблюючи дефіцит. Заробітна плата вже не встигала за цінами, але, оскільки ще існували „вільні” кошти населення, виник гострий дефіцит як промислових товарів, так і сільськогосподарської продукції.

Для третього етапу, що припадає на початок 90-х років характерним був вибух ділової активності сектору малого бізнесу в сфері торгівлі, а точніше наповнення ринку товарами зарубіжних країн, активне накопичення первісного капіталу.

Розпад Радянського Союзу і розрив міжреспубліканських зв'язків стали причинами скорочення виробництва та подальшого зупинення діяльності багатьох промислових підприємств, а внаслідок цього і збільшення кількості безробітних.

На цьому етапі активність малого бізнесу у виробничій орієнтації пішла на спад. Малі підприємства, що були створені раніше, розпадалися або змінювали форму власності та форму господарювання, перетворюючись в різні товариства.

Постійна інфляція привела економіку України до знецінення національної валюти. Первісний капітал, що був створений в процесі розвитку малих підприємств, також знецінився. Це спонукало підприємців використовувати як міру вартості і стабільності інші грошові одиниці (долари, німецькі марки та іншу валюту). Населення країни починало займатися торгівлею з ближнім  і далеким зарубіжжям.

Проголошення Україною Декларації про Державний суверенітет, курс на впровадження в економіку ринкових відносин зумовили необхідність прийняття пакету нових законодавчих актів, які б визначали загальні правові, соціальні та економічні основи організації підприємництва, підприємницької діяльності, податкової політики та інших сторін економічного життя.

Формування вільних товаровиробників як важливого елементу ринкової економіки, вимагало швидкого виведення значної частини підприємств з-під державної опіки, здійснення роздержавлення і приватизації.

У 1991 – 1992 роках Верховна Рада України прийняла ряд важливих законодавчих актів, які стосувалися діяльності підприємств в нових умовах: „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про господарські товариства”.

На четвертому етапі розвитку (з 1997 року до теперішнього часу) відбувається пожвавлення ділової активності малого бізнесу України в сфері виробництва з високим обігом грошових коштів, переходу до цивілізованої торгівлі на підставі договорів  поставок з вітчизняними та зарубіжними партнерами. Проведення приватизації державного та комунального майна дозволило вносити первісний капітал в основні засоби – відносно недорогі та невеликі будівлі і споруди, техніку, а також в деякі галузі промисловості, що дають високий та стабільний прибуток, наприклад, в переробну галузь сільського господарства (м'ясомолочні міні-заводи, олійниці, консервні заводи). В усіх галузях народного господарства поряд з підприємствами, що базуються на державній власності, починають створюватися і функціонувати підприємства, засновані на інших формах власності, а саме:

-  на власності громадян ( індивідуальні, сімейні та приватні);

- на колективній власності (колективні, кооперативні, спільні підприємства тощо).

Структура основних показників малих підприємств різних форм власності свідчить про домінуюче положення колективних підприємств (таблиця 1.2). 

Таблиця 1.2 - Структура основних показників малих підприємств за формами власності у 2002 році

/відсотки/

Форма власності	Питома вага
	Кількість підприємств	Обсяг виробленої продукції
Всього	100	100
За формами власності:
- державна	1,2	2,0
- комунальна	3,8	4,3
- приватна	30,7	22,0
- колективна	63,8	70,9
- власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	0,5	0,8

           

На сучасному етапі найбільша кількість малих підприємств зосереджена в сфері послуг та торгівлі, в обробній промисловості. Стійкими темпами розвивається малий бізнес в будівництві, відносно стабільно – в промисловості, транспорті та зв'язку, освіті та охороні здоров'я. Спостерігається спад розвитку малого підприємництва в галузі сільського та лісового господарства.

Проведений рейтинг регіонів по розвитку малого підприємництва за трьома показниками: статистичними даними, ефективністю роботи місцевої влади по розвитку малого бізнесу та стану розвитку інфраструктури з його підтримки підтвердив лідерство Київської області. За нею йдуть Одеська, Донецька, Харківська, Закарпатська, Кіровоградська та Дніпропетровська області. Аутсайдерами є Сумська, Чернігівська, Тернопільська та Черкаська області.

За статистичними даними контингент зайнятих у сфері малого бізнесу становив 13,2 % працюючих громадян у той час, як, наприклад, у Польщі цей показник складає 60 %. Ця занадто разюча різниця говорить про те, що Україна суттєво відстає від сусідньої і також постсоціалістичної держави, що пояснюється недоліками, притаманними малим підприємствам, та труднощами, що виникають в ході їх діяльності в Україні, а саме:

- більш високим рівнем ризику;

- залежністю від великих компаній;

- недоліками в управлінні підприємством;

- некомпетентністю керівників;

- підвищеною чутливістю до змін умов господарювання;

- труднощами в залученні додаткових фінансових ресурсів та отриманні кредитів;

- невпевненістю та обережністю партнерів при укладенні договорів;

- неузгодженість законодавчої бази;

- високий податковий важіль, тощо.

Як показує досвід, більшість невдач малого підприємництва пов'язана з менеджерською недосвідченістю або професійною некомпетентністю власників. Регулярні опитування бізнесменів США головною причиною невдач фірм називають:

-         некомпетентність власників;

-         незбалансованість досвіду /наприклад, досвідчений інженер, але без набуття досвіду комерсант/;

-         відсутність досвіду в комерції, фінансах, збуті, виробництві, управлінні, в умінні встановлювати та підтримувати ділові зв'язки та контакти: загального менеджерського досвіду.

За даними фірми „Дан енд Брендстріт” причинами краху 49 % малих підприємств є незначні обсяги продажу, 23 % – конкуренція, в 16 % – великі експлуатаційні витрати. На життєздатність фірми впливають і розміри первісних капітальних вкладень: чим вони вищі, тим більше можливості зберегти фірму в кризові періоди.

Отже, немає сумніву, що мале підприємництво є важливим для ринкової економіки і потребує сприяння своєму розвитку з боку держави, оскільки саме з його діяльністю, насамперед, пов'язується прогрес сучасного суспільства, динамізм економічної системи.

Базовим законом у напрямку сприяння розвитку малого бізнесу в Україні став Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва” [3] , який визначив систему державної підтримки через формування торгово-промислових палат, центрів підтримки та інкубаторів підприємництва, інноваційних центрів, фондів фінансової підтримки підприємців, товариств взаємного кредитування, союзів (асоціацій) суб'єктів малого бізнесу, державних програм підтримки малого підприємництва, цільових фондів не житлових приміщень. Цей закон зобов'язує місцеві органи влади здійснювати системну підтримку малому підприємництву. На його виконання в Україні діє „Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва” [3]. Метою даної програми та заходів щодо її реалізації є створення належних умов для здійснення конституційного права на підприємницьку діяльність, а також подолання бідності і підвищення добробуту громадян України шляхом залучення до підприємницької діяльності широких верств населення.

Основними напрямами реалізації програми є:

-         вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;

-         формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;

-         активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва;

-         сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва;

-         впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва.

-         пільгове оподаткування.

-         спрощення системи обліку і звітності.

Незважаючи на наявні позитивні тенденції, які набирають силу останнім часом, аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора економіки ще не відбулося. Серед головних причин, які стримують його розвиток, можна назвати::

-         відсутність дієвого механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

-         надмірний податковий тиск;

-         відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва в цілому;

-         обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів;

-         недосконалість механізмів обліку та складання звітності малого бізнесу, системи навчання і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності, обмеженість інформаційного та консультаційного забезпечення.

3. Організація обліку на малих підприємствах

Кожне підприємство відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” [2] незалежно від організаційно-правової форми і видів діяльності повинно вести безперервний бухгалтерський облік з дня його реєстрації до ліквідації, а відповідальність за організацію і ведення обліку несе власник або уповноважений ним орган (посадова особа).

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

- введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

- користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

- ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

- самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

Однією із складових організації бухгалтерського обліку підприємства є облікова політика, від рівня обґрунтованості та адекватності реальним умовам функціонування підприємства якої залежить його фінансовий стан і перспективи розвитку в конкретному ринковому середовищі. Дотримуючись вимог законодавства, суб'єкти малого підприємництва зобов'язані визначати облікову політику та чітко її проводити, дотримуючись принципу послідовності, що є одним із основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Облікова політика складається з трьох пов'язаних між собою елементів: принципів, методів та процедур обліку.

Принципи обліку - це ті правила, за якими вимірюють, оцінюють і реєструють господарські операції, а потім їх результати відображають у фінансовій звітності. Керуючись ними, встановлюють два інших елементи облікової політики - методи і процедури.

Методи обліку - це способи і прийоми, за якими відображаються господарські операції. Для облікової політики встановити метод означає вибрати облікову оцінку статей фінансової звітності. Так, наприклад, зазначають методи оцінки вибуття запасів, нарахування амортизації необоротних активів, метод оцінки сумнівної дебіторської заборгованості тощо. Можливі варіанти облікових оцінок передбачені відповідними національними стандартами. У свою чергу, методи впливають на процедури обліку.

Процедури обліку на рівні Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” [2] та національних стандартів не виділені, але, зазвичай, до них відносять форму ведення обліку, порядок документообігу, технологію обробки облікової інформації,  тобто порядок організації обліку на підприємстві.

Більшість принципів, методів і процедур однозначно визначені національними стандартами і альтернативи їм бути не може. Проте є такі, що висвітлені в стандартах в кількох варіантах, з яких один або декілька повинні бути обрані підприємством самостійно. Варіантність вибору елементів облікової політики дає змогу підприємству оптимізувати результати фінансово-господарської діяльності, суму податкових платежів, зокрема тих, для яких базою оподаткування є прибуток.

Елементи облікової політики підприємства стосуються практично усіх складових активів, забезпечення, доходів і витрат, інших об’єктів обліку. Отже, суб’єктам малого підприємництва в обраній обліковій політиці необхідно розкрити:

1. Порядок  нарахування амортизації основних засобів.

2. Величину вартісного критерію віднесення матеріального активу до малоцінних необоротних активів.

3. Метод нарахування амортизації та терміни використання нематеріальних активів.

4. Методи оцінки вибуття запасів.

5. Метод обліку транспортно-заготівельних витрат.

6. Метод визначення величини резерву сумнівних боргів.

7. Порядок формування забезпечень майбутніх витрат та резервів.

8. Порядок обліку витрат і калькулювання собівартості продукції  (застосування рахунків, перелік статей витрат, поділ витрат на постійні та змінні, нормування витрат).

9. Обрану систему оподаткування (загальна  чи спрощена).

Облікова політика, розроблена фахівцями облікової служби малого підприємства, має бути затверджена наказом керівника.

Підприємствам доречно кожного року проводити ревізію своїх наказів, оскільки попередній вибір методу оцінки об’єктів обліку може не відповідати фактичному стану речей. Необхідність відкоригувати наказ про облікову політику може виникнути у зв’язку зі змінами, що внесені до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Документально підтверджена має бути не тільки облікова політика підприємства. Це стосується і загальної організації обліку на підприємстві: вибору системи регістрів, організації документообігу, інвентаризації, застосування рахунків бухгалтерського обліку, системи обробки інформації, тощо.

Малі підприємства всі господарські операції обов’язково оформляють первинними документами, дані яких узагальнюються в облікових регістрах. При цьому можуть використовуватися типові форми документів або створені самостійно за умови наявності в них передбачених типовими формами реквізитів.

Мале підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як  певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них [2]. При цьому мають дотримуватися єдині засади бухгалтерського обліку, зокрема подвійний запис, послідовність записів. Малі підприємства можуть використовувати наступні форми обліку: просту; спрощену; журнальну; мікрокомп’ютерну.

Проста форма бухгалтерського обліку розрахована на малі підприємства з незначним документообігом, що здійснюють діяльність з виконання нематеріаловитратних робіт і послуг, тобто предметом діяльності яких не є виробництво готової продукції.

Спрощена форма обліку рекомендована для малих підприємств з більшими обсягом документообігу, чисельністю працюючих, обсягом реалізації, що виробляють продукцію, виконують матеріаломісткі роботи та послуги.

На підприємствах малого бізнесу, де впродовж місяця здійснюється велика кількість господарських операцій може застосовуватися журнальна форма обліку.

Малі підприємства, оснащені необхідними технічними засобами, мають можливість ведення обліку за мікрокомп’ютерною формою.

Малі підприємства можуть пристосовувати регістри обліку відповідно до специфіки своєї діяльності з дотриманням наступних вимог:

-        єдина методологічна основа (принцип подвійного запису);

-        взаємозв’язок даних синтетичного та аналітичного обліку;

-        суцільне відображення всіх господарських операцій на підставі первинних документів;

-        накопичення і систематизація даних в розрізі показників, необхідних для управління і контролю за господарською діяльністю, складання і подання фінансової звітності.

Організація обліку з дотриманням розглянутих положень дозволяє ефективно керувати діяльністю малого підприємства.

Контрольні питання

1.     Які існують класифікаційні ознаки малих підприємств?

2.     Які класифікаційні ознаки віднесення підприємств до малих застосовуються в Україні?

3.     За якими ознаками класифікуються малі підприємства?

4.     Хто може виступати засновником малого підприємства?

5.     Які функції виконує засновник малого підприємства?

6.     Як створюється, ліквідується мале підприємство?

7.     Які напрямки державної підтримки малого бізнесу застосовуються в Україні?

8.      Як організується облік на малому підприємстві?